Це – частина перекладу статті “Residential folk high schools in Eastern Europe and the Baltic states” авторства JINDRA KULICH, Vancouver, Canada, виданій у INT. J. OF LIFELONG EDUCATION, VOL. 21, NO. 2 (MARCH–APRIL 2002), 178–190. Ця стаття, що базується на рукописі «Освітні ідеї Ґрундтвіґа в Центральній і Східній Європі, і країнах Балтії», присвячена генезису і розвитку народних вищих шкіл з проживанням в процесі навчання (residential folk high schools) в Польщі, Угорщині, Естонії, Латвії та Литві, заснованих на скандинавських моделях народних вищих шкіл.
У країнах Балтії, в період між двома світовими війнами, тільки в Естонії були народні вищі школи з проживанням. Після відновлення незалежності трьох балтійських країн у 1991 році, були здійснені спроби створити народні вищі школи в Естонії, Латвії та Литві. Незважаючи на те, що фактор проживання в школі під час навчання (навчання з відривом від виробництва; прим. перекладача) повсюдно визнається важливим і бажаним, наявні економічні та соціальні умови в цих посткомуністичних суспільствах ускладнюють роботу народних шкіл з проживанням в процесі навчання.
Данські народні вищі школи (і, в меншій мірі, норвезькі, шведські та фінські народні вищі школи), за 150 років свого існування, привернули значну увагу в середовищі навчання дорослих за межами Скандинавії і надихнули на безліч більш-менш успішних спроб їх трансплантації або адаптації. Хоча Північні народні вищі школи були відомі практично в усіх країнах Східної Європи, у 20 столітті вони були створені й успішно діяли лише в Польщі, Угорщині, Естонії, Латвії та Литві.
Ідея данської народної вищої школи поширилася в другій половині XIX століття у Швеції, Норвегії, Фінляндії і успішно там прижилася. Незабаром про це стало відомо і за межами Скандинавії, та було здійснено декілька спроб трансплантації або адаптації ідеї. Серед менш відомих адаптацій – ті, що були в Польщі протягом двадцятого століття, в Угорщині після Першої світової війни і у 1990-х роках в країнах Балтії. Мета даної статті – зробити їх більш відомими серед експертів у галузі навчання дорослих, які читають англійською (і українською).
Країни Балтії
Вперше про скандинавські народні вищі школи в цій частині Європи стало відомо у 1897 році, коли Яан Тьоніссон (Jaan Tonisson), молодий редактор радикальної газети в Естонії, припустив, що такі школи можуть допомогти зберегти мову і культуру сільських жителів. Він відвідав північні країни і в 1910 році написав книгу про народні вищі школи. Однак Естонія на той час була частиною Російської імперії, і російська влада не дозволяла створення подібних інституцій. Народні вищі школи обговорювалися на двох освітніх конференціях у 1909 і 1917 роках, але це не дало ніяких результатів.
Литва
Хоча данські народні вищі школи були відомі в Литві з 1906 року, коли вони були описані в книзі Я. Габриса (J. Gabrys), народних вищих шкіл, у країні, не існувало до здобуття нею незалежності від Радянського Союзу в 1991 році.
Інтерес до народних вищих шкіл в 1990-і рр., у значній мірі, обумовлений зусиллями П. Куприса (P. Kuprys) з популяризації та адаптації їх у Литві. (Kuprys 1996a, 1996b, 1996c, 1996d, 1997, 1999).
Сьогодні в Литві діють три народних вищих школи. У них є деякі обмежені можливості для проживання. Академія Сінтауту (Sintautu Academy) була заснована в 1997 році на території колишнього радянського колгоспа. У ній можуть розміститися 20 осіб. Ця школа працює на основі проєктів, і не має фіксованого навчального плану та курсів. Першою програмою з проживанням був курс навчання молодіжних лідерів за фінансової підтримки з данських і литовських джерел. Є двотижневі майстер-класи з народної творчості з міжнародною участю. Серед проєктів – навчання молодих фермерів, яке частково проводиться в школі, а частково у співпраці з народної вищою школою Ельбаек (Elbaek Folk High School) в Данії.
Академія садиби Аріставле (Aristavele Estate Academy) була заснована в 1998 році на території Літанского музею під відкритим небом в Румшішкес (Lithanian Open Air Museum in Rumsiskes). Це прості загальні номери, які підходять для проживання тільки влітку. Школа організовує літні семінари для вчителів початкових класів, курси реабілітації для інвалідів і курси з історії, культури та народного мистецтва Литви для іноземців. Планується, що школа переїде з території музею в більшу садибу, яку необхідно переобладнати під житло. За словами Куприса, ці дві школи називаються академічними, а не народними, тому що цей термін набагато більш прийнятний для литовського менталітету.
Третя народна вища школа в Литві була відкрита в Клайпеді в 1998 році. Вона називається Народна школа Памари (Приморська) (Pamario (Seaside) Folk High School). У школі основна увага приділяється викладанню литовської та англійської мов для іноземних і місцевих громадян, історії регіону та комп’ютерним курсам (Kuprys, 1999).
Дивіться статті про інші країни описані у повному перекладі: