Це – частина перекладу статті “Residential folk high schools in Eastern Europe and the Baltic states” авторства JINDRA KULICH, Vancouver, Canada, виданій у INT. J. OF LIFELONG EDUCATION, VOL. 21, NO. 2 (MARCH–APRIL 2002), 178–190. Ця стаття, що базується на рукописі «Освітні ідеї Ґрундтвіґа в Центральній і Східній Європі, і країнах Балтії», присвячена генезису і розвитку народних вищих шкіл з проживанням в процесі навчання (residential folk high schools) в Польщі, Угорщині, Естонії, Латвії та Литві, заснованих на скандинавських моделях народних вищих шкіл.
Саме в Польщі найдовша, історія народних вищих шкіл, незважаючи на те, що їх діяльність переривалася. Перша така школа була відкрита тут у 1900 році, і сьогодні тут є народні гімназії. Незважаючи на те, що фактор проживання в школі під час навчання (навчання з відривом від виробництва; прим. перекладача) повсюдно визнається важливим і бажаним, наявні економічні та соціальні умови в цих посткомуністичних суспільствах ускладнюють роботу народних шкіл з проживанням в процесі навчання.
Данські народні вищі школи (і, в меншій мірі, норвезькі, шведські та фінські народні вищі школи), за 150 років свого існування, привернули значну увагу в середовищі навчання дорослих за межами Скандинавії і надихнули на безліч більш-менш успішних спроб їх трансплантації або адаптації. Хоча Північні народні вищі школи були відомі практично в усіх країнах Східної Європи, у 20 столітті вони були створені й успішно діяли лише в Польщі, Угорщині, Естонії, Латвії та Литві.
Ідея данської народної вищої школи поширилася в другій половині XIX століття у Швеції, Норвегії, Фінляндії і успішно там прижилася. Незабаром про це стало відомо і за межами Скандинавії, та було здійснено декілька спроб трансплантації або адаптації ідеї. Серед менш відомих адаптацій – ті, що були в Польщі протягом двадцятого століття, в Угорщині після Першої світової війни і у 1990-х роках в країнах Балтії. Мета даної статті – зробити їх більш відомими серед експертів у галузі навчання дорослих, які читають англійською (і українською).
Польща
Слід пам’ятати, що на рубежі двадцятого століття Польща була розділена між трьома імперіями: Австро-Угорською, Німецькою та Російською. Цікаво відзначити, що саме в російській частині, обізнаність про освітні ідеї Ґрундтвіґа і феномен північних народних вищих шкіл була найбільшою. Казімєж Войцеховський відзначає, що в німецькій частині Польщі вже існували сільськогосподарські професійні училища, які також відвідували поляки. Він також стверджує, що в німецькій і австрійській частинах Польщі не було таких сильних соціальних і національних сил, які сприяють національному пробудженню, як у російській частині (Wojciechowski, 1977). У російській частині, в той час, тривала русифікація і, відповідно, в німецькій – германізація польського населення розділеної країни. У російській частині заборонялося викладати польську мову, історію і культуру. Попри те, це було часом зростаючого національного пробудження і суспільної свідомості. Це створювало атмосферу, сприйнятливу до ідеї данської народної вищої школи, адаптовану до ситуації і потреб Польщі. Народні вищі школи в Польщі мають 100-річну історію, протягом якої вони кілька разів були зруйновані, щоб знову відродитися, як фенікс.
Перша польська народна вища школа (НВШ) була заснована у 1900 році, в Пщеліне, неподалік Варшави, в російській частині, Ядвігою Дзюбинською, яка відвідала Данію і надихнулася ідеями Ґрундтвіґа. Заявлені цілі школи полягали в тому, щоб «поширювати освіту і культуру серед селян, боротися з відсталістю і старомодними укладами країни, сприяти суспільній свідомості селян і боротися за національну незалежність» (Stockmialek, 1985., стор. 160-1). Ця школа була створена для молодих селян чоловічої статі. У 1904 році, Дзюбинська, заснувала в Крушінеке другу народну вищу школу для молодих селянок. Оскільки цим установам не дозволяли називатися школами і не дозволялося давати загальну освіту, їх довелося називати «сільськогосподарськими курсами». Однак, насправді в польських НВШ у період до Першої світової війни, нелегально викладали польську мову, літературу та історію, а також інші загальноосвітні предмети. До 1914 року в російській частині Польщі було сім народних вищих шкіл. З причин, зазначених вище Войцеховським (Wojciechowski), таких шкіл не було ні в Австрії, ні в Німеччині. Всі школи були зруйновані війною, і з цього почався перший розрив в історії їх існування. Ця перерва тривала до 1920-х років, коли ідея народної вищої школи була відроджена Хеленою Радлінською, однією з найвпливовіших особистостей у польській освіті дорослих, Антонієм Людвічаком, католицьким священиком і директором Асоціації народних читальних залів, та Ігнацієм Соларзом, працівником з розповсюдження сільськогосподарських знань. Народна вища школа, запропонована Радлінською, так і не відбулася.
Перша післявоєнна народна вища школа була заснована Асоціацією народних читальних залів у 1921 році в Даллку, і Людвічак був її директором протягом 20 років. У центрі навчання, за визначенням Людвічака, були історико-літературні дослідження. Він дбав про те, щоб викладання історії надихало і виховувало патріотизм. Етика і мораль були важливою частиною навчальної програми (Sutyla, 1980). Асоціація відкрила ще дві школи – у 1926 і 1927 роках – які, однак, проіснували лише до 1929 року. Крім цих шкіл, які перебували під впливом католицького духовенства, було п’ять католицьких народних вищих шкіл, заснованих Католицькою Акцією у 1936 році.
Ігнацій Соларз – найважливіша особа в історії польських народних шкіл. У 1922 році, в якості сільськогосподарського інженера він рушив до Данії, щоб вивчати сільське господарство. Під час свого перебування, він отримав безпосередній досвід не тільки про передові методи ведення сільського господарства, а й про кооперативний рух, ідеяї Ґрундтвіґа і народні вищі школи. Приблизно в цей же час Асоціація вчителів початкової школи вирішила створити народну вищу школу на основі адаптації ідей Ґрундтвіґа. Ця школа була відкрита у Шіцах в 1924 році, і Соларз був призначений її директором. Як і данські народні вищі школи, ця школа пропонувала зимовий курс для чоловіків і річний курс для жінок. Соларз завжди визнавав, що цілі Ґрундтвіґа збігалися з його власними: його школа мала бути школою для життя в самому широкому сенсі слова, а не утилітарною «школою виживання», вона мала бути спільнотою людей, які живуть разом на принципах і традиціях селянського сімейного життя, а дидактичної основою школи мала стати ідея Ґрундтвіґа про «живе слово» (повчальну і надихаючу бесіду). За змістом загальноосвітньої програми школа була дуже схожа на данську народну вищу школу того часу (Kulich, Bron-Wojciechowska, 1978).
Однак незабаром Соларз і Асоціація вчителів початкової школи розійшлися в думках, оскільки програма пробудження і просвіти Соларза була занадто прогресивною для Асоціації. Під приводом економічних труднощів Асоціація закрила школу в 1931 році, але через кілька місяців відкрила її під новим керівництвом. Але, подібно до того, як данські народні вищі школи після 1864 року перетворили втрату у здобуток, Соларз перетворив своє звільнення в перемогу – коли у 1932 році відкрив нову народну вищу школу у селі Гач Пшеворсько земства. Ця народна вища школа була підтримана Кооперативним суспільством сільських університетів (сільські університети – в польському wiejskie uniwersytety – не є власне університетами, а, радше, схожі на народні вищі школи). Школа також була тісно пов’язана з Асоціацією сільської молоді «Вічі» (Wici, ліва організація в рамках селянського політичного руху). Соларз отримав повну свободу дій і, не будучи обмеженим спонсорами, наповнив школу своїми ідеями (Sutyla, 1980).
Під «живим словом» Соларз розумів не тільки пробуджуючу розмову або лекцію, а й засоби художнього та емоційного вираження. Він хотів, щоб його учні навчилися бути більш незалежними у своєму мисленні, щоб підготувати їх до соціального і культурного визволення селянства. Історичні лекції він використовував для формування суспільної свідомості сільської молоді. Він вважав дуже важливим для методології народних шкіл – аспект проживання в школі, заведений у данських народних вищих школах, і використовував селянський сімейний спосіб життя в якості одного з основних елементів у підготовці селянської молоді до їх соціальної та освітньої ролі в селах. В цьому відношенні, важливу роль грала участь його дружини і колеги Софії (Popawski and Dyksin ski, 1965; Poplawski, 1985). Таким чином, надихаючись ідеями Ґрундтвіґа, Соларз дуже творчо застосував їх до польської ситуації і потреб того часу. У своїх двох школах він присвятив себе пробудженню і вивільненню (емансипації) польських селян аж до своєї передчасної смерті від рук нацистських окупантів у 1940 році.
У період між двома світовими війнами, в Польщі, було відкрито 26 народних вищих шкіл, але не всі з них збереглися до кінця цього періоду. На піку було 22 народних школи. Протягом цього періоду в школах навчалося близько 5000 учнів (Golebowski, 1994). У той період в Польщі існувало три типи народних вищих шкіл: католицькі школи, засновані отцем Людвічаком; школи прогресивного лівого селянського руху, засновані Соларзом; і школи, які намагалися реалізувати державну освітню політику і були створені всупереч концепції Соларза (Poplawski 1985). Однак, незважаючи на різну політичну орієнтацію польських народних вищих шкіл того періоду, їх внутрішня організація була дуже подібною, оскільки вони були орієнтовані на данські народні вищі школи. Соларз через свої твори, промови та моделі двох своїх народних вищих шкіл здійснив і продовжує здійснювати значний вплив на рух народних вищих шкіл у Польщі.
На програму і методи навчання народних вищих шкіл у цей короткий післявоєнний період дуже сильно вплинули ідеї Соларза та моделі шкіл періоду між двома світовими війнами. Однак у новому політичному кліматі в післявоєнній Польщі також були серйозні суперечки про сучасну роль цих шкіл (Leczykiewicz, 1962). Більшість народних вищих шкіл намагалися залишатися політично нейтральними, але в умовах запеклої політичної боротьби в Польщі в 1944-1949 це виявилося неможливим. До 1950 року комуністичний уряд закрив усі школи, крім трьох або чотирьох.
Із закінченням сталінського періоду в Східній Європі, після 1956 року, Комуністична партія Польщі дозволила відновити народні вищі школи. Перша з них була заснована в 1958 році, а у підсумку налічувалося дев’ять народних вищих шкіл (насправді це число коливалося від восьми до десяти). Однак цим школам була відведена роль підготовки працівників культури для сіл, а пізніше були запропоновані інші програми професійного навчання для працівників культури і освіти. Незважаючи на свою назву, ці школи не були пройняті ідеями Ґрундтвіґа або Соларза, та не мали нічого спільного з цілями і стилем скандинавських народних вищих шкіл (Bron-Wojciechowska, 1977). Наприкінці 1970-х років у Польщі існували нелегальні народні вищі школи (в Польщі існує давня традиція відкриття нелегальних шкіл в періоди репресивного урядування, яка виходить з початку XIX століття) (Lipski, 1983).
На початку 1980-х років відбулося нове відродження польських народних шкіл. Це стало можливим завдяки важливому політичному оновленню, розпочатому в 1980 році масовим рухом Солідарність, який кинув виклик комуністичному уряду. Була відтворена Асоціація народних вищих шкіл, знову відкрились старі народні вищі школи, і створювалися нові. Перша з них відкрилася 1985 року. Ідеї Ґрундтвіґа і Соларза знову вплинули на роботу народних вищих шкіл, а дев’ять народних шкіл, які готували працівників культури, повільно віднаходили свою первісну ідею. Були відновлені контакти з данськими та шведськими народними вищими школами, і були організовані програми обміну для учнів та вчителів.
З початку 1990-х років програми і тривалість курсів існуючих польських народних вищих шкіл сильно варіюються від школи до школи. Деякі школи є школами з проживанням під час навчання, але більшість, все ж таки – без проживання. На початку десятиліття було 12 народних шкіл з проживанням у складі Асоціації народних вищих шкіл. До 2000 року тільки дві з них залишалися в експлуатації. Це пов’язано, перш за все, з важкою економічною ситуацією і відсутністю державних субсидій. Більшість нинішніх народних вищих шкіл у Польщі не передбачають проживання, і багато з них не мають власних приміщень, але використовують місцеві будинки культури, бібліотеки, школи та інші приміщення для своїх курсів. Навіть там, де вони використовують житлові приміщення регіональних сільськогосподарських шкіл, пропоновані ними програми є короткостроковими курсами і конференціями, а не традиційними ти- або п’ятимісячними програмами, оскільки дорослі сьогодні не вважають за можливе бути відсутнім на своєму місці роботи протягом тривалого часу, а також не можуть дозволити собі оплатити проживання та харчування для участі у більш тривалих курсах.
Президент Асоціації народних вищих шкіл З. Качор-Ельджіцка (Z. Kaczor-Jedrzycka), про складну ситуацію в народних школах, говорить наступне:
«У Польщі немає закону про освіту дорослих, і тому організації народних вищих шкіл не отримують фінансування з державного бюджету. Можливості отримання грантів для конкретних семінарів та курсів дійсно існують, але вони не являють собою достатніх ресурсів, і тільки ті, кому пощастило мати відносини з нинішніми політичними силами, мають доступ до фінансування. Ця фінансова ситуація і відсутність закону про освіту дорослих є причинами того, що жодна з організацій народних вищих шкіл не може працювати з класичними народними вищими школами Ґрюндтвіґівського типу… Є кілька народних шкіл з проживанням у процесі навчання, але ці установи пропонують лише різні професійні програми, курси, семінари та художні майстерні (Kaczor-Jedrzycka, 2000a)»
Малишевський (Maliszewski) приписує падіння багатьох польських народних вищих шкіл у період з 1985 по 1995 рік не тільки економічними факторам, але і тому, що ці установи відмовилися від своєї ролі в розвитку і підтримці локальної культури в своєму регіоні, і не брали участі в процесі побудови громадянського суспільства і демократії. Коли на початку 1990-х років ці школи почали пропонувати курси професійної освіти і перекваліфікації, вони поставили себе в пряму конкуренцію з іншими навчальними закладами для дорослих (вечірні школи, професійні центри, центри навчання дорослих і т. д.), Вони вплуталися в змагання, у якому не могли перемогти. За словами Малишевського, найкраще вижили ті народні вищі школи, які продовжували відігравати значну культурну роль у своєму регіоні, такі як Народна вища школа Гардзеніце (Uniwersytet Ludowy w Gardzenicach, див. текст про цю НВШ, див. фото, стаття), Народна вища школа Радовниця (Radownice) [фінансуються Erasmus+] і Кашубська народна вища школа [див. англ версію сайту] (Maliszewski, 1997).
Кашубська народна вища школа з проживанням у Візіце і Старбіено (Wiezyca і Starbieno) є прекрасним прикладом сучасної польської народної вищої школи з проживанням. Секрет успіху цієї народної вищої школи в тому, що вона діє в районі Кашуб (Померанія). Одна з трьох цілей школи – розвиток і підтримка кашубської культури. Два інших програмних заходи – це громадянська освіта і екологія. Школа діє під егідою Кашубського-Поморської асоціації і користується повною політичною підтримкою кашубського народу і уряду регіону (Maliszewski). Більшості інших польських народних шкіл, схоже, не вистачає цього тісного зв’язку зі згуртованою, ідентифікованою групою в суспільстві або зі своїм регіоном, і, отже, їм не вистачає такого ж рівня підтримки з боку населення і місцевого або регіонального уряду.
Заступник голови правління Асоціації народних університетів (див. Facebook сторінку асоціації) Б. Ґолебйовські (Bronisław Gołębiowski, Vice-Chairman of the Board of the Association of Folk Universities) в своєму основоположному аналізі народних вищих шкіл традицій Ґрундтвіґа і Соларза стверджує, що:
«В кожному регіоні і субрегіоні, в кожному районі слід створити народну вищу школу, не обов’язково з проживанням [хоча він далі підкреслює цінність наявності приміщень для проживання], відповідно до потреб регіону. Екологічні недільні народні вищі школи також витримують сьогодні випробування на відповідність [необхідним] функціям відкритості [освіти], сімейності, екуменічності та заснованості на діалозі (GoleIbiowski, 1994, стор. 65)
Він бачить основні цілі сучасних народних вищих шкіл – ідеали безперервної сімейно-екуменічної освіти – в трьох взаємопов’язаних завданнях: «(1) стимулювання співпраці і обміну між індивідуальностями, (2) прийняття синергетичної співпраці для загального блага і (3) створення атмосфери “надійної творчості” (‘‘reliable creativity’’)» (Gołębiowski, 1994, с. 66). Далі він заявляє, що:
«Концепція Ґрундтвіґівської народної вищої школи з проживанням заснована на ідеї необхідності створення самоврядної спільноти учасників, які як дорослі мають значно більш розвинене відчуття відповідальності і звикли брати участь у різних спільних діях, що вимагають організації, заснованої на демократичних принципах – співпраці і взаємодії (cooperation). Умови проживання створюють необхідність у самоврядуванні, в усякому разі відступ від авторитарних правил спільного проживання, від зовнішнього контролю робочого ритму під час програми (Gołębiowski, 1994, стор. 87).
Ґолебйовські постулює, що програмною основою народних вищих шкіл, сьогодні і в майбутньому, має бути «продовження ідеї самоосвіти і самонавчання в добровільному кооперативному партнерстві, яке витримує випробування відповіддю на фундаментальні питання і сьогодення, і особистостого, національного і світового майбутнього, і майбутнього людства» (Golebiowski, 1994, с. 157). Якою мірою і як польські народні вищі школи зможуть вирішити цю проблему в двадцять першому столітті – ще належить побачити.
Дивіться статті про інші країни описані у повному перекладі: