Це – переклад статті опублікованої 22 липня 2021 року. Автор: Wolf Schneider.
Чому скандинавські країни завжди в багатьох аспектах займають перші позиції в міжнародних рейтингах? Де люди найщасливіші, де у світі найменша бідність і де найбільша соціальна згуртованість? Де найкраща освіта та найкраща медична допомога для всіх суспільних прошарків, і де демократія працює в достатній достатньо гарно, щоб не сприяти психопатам, самозакоханим та самодержавним популістам у зайнятті вищих посад? Де населення довіряє державним інституціям? При цьому Данія, Швеція, Норвегія та Фінляндія майже завжди опиняються на вершині рейтингів країн світу. Чому так?
У 1830 р. Ці країни були одними з найбідніших у Європі. Це були селянські країни без індустріалізації, і тільки еліта вміла читати і писати. Тоді нікого не могли запідозрити у втечі до Скандинавії через гроші, особливо через клімат цих країн, – пишуть автори Андерсен і Бйоркман на початку своєї книги (вже перекладеної українською) Більдунґ. Нордичний секрет. Але потім щось змінилося. Датський пастор, поет, філософ та педагог Ніколай Фредерік Северин Ґрундтвіґ започаткував реформи у своїй країні приблизно в середині XIX століття, які поступово змінили скандинавські суспільства таким чином, що вони стали одними з найбільш прогресивних у світі з другої половини XX століття.
Від пастора до реформатора освіти
Спочатку у парафіяльній церкві Ґрундтвіґ вивчав теологію, згодом сам став пастором і почав проповідувати традиційне лютеранство (засноване Біблії, див. Вікі-статтю). Лише у 1832 році, у віці майже 50 років, він звернувся до Просвітництва та гуманізму. За цей час сформувався його принцип “спочатку людина, потім християнин”. Починаючи з Березневої революції 1848 р. у Данії, Ґрундтвіґ стає дедалі більш політичним, виступає за свободу віросповідання, підтримує початок жіночого руху та замість обов’язкового навчання у школі – свободу вибору власного освітнього шляху. У 1844 році була заснована перша Народна вища школа (НВШ), у якій молоді люди жили разом у своєрідній школі-інтернаті після випуску зі звичайної школи – на час прийняття найважливіших життєвих рішень – у супроводі здібних учителів. Там студентів не оцінювали, а вчителі керувалися інтересами учнів у виборі тем занять. Творчість, співчуття, мудрість, [само]ідентифікація та рівність були високими цілями цих Folkehøjskole (НВШ), які лише за назвою нагадують німецькі центри освіти дорослих; з точки зору педагогічних стандартів та тривалості їх типових курсів (від 3 до 5 місяців), вони були чимось зовсім іншим.
Більдунґ-освіта замість навчання
Натхненний освітніми ідеями Гердера, Гете, Шиллера, Фіхте, Вільгельма фон Гумбольдта та Песталоцці, Ґрундтвіґ обрав німецький термін «освіта» (Bildung, Більдунґ) для цього виду підтримки молодих людей і ввів його у скандинавські мови. Він розумів це як формування характеру людини дуже різноманітними способами – сьогодні ми б сказали: цілісно. На відміну від концепції навчання, яка домінує у Німеччині сьогодні, і яка описує набуття професійної компетентності, освіта в цьому сенсі [Ґрюндтвіґа] є пробудженням широкого спектру навичок, включаючи самопізнання/самосвідомість, соціальні та емоційні навички, розуміння етичних відносин і значення політики та філософії для окремої людини і суспільства вцілому.
З-поміж скандинавських країн, Норвегія першою прийняла ідею Ґрундтвіґа про Народну вищу школу, потім Швеція, а з 1920 року – і Фінляндія. Це неформальне кількамісячне навчання все ще існує у данській Folkehøjskole, – написав Крістоф Тіц (на сайті Deutschlandfunk у 2015 році), відвідавши одну із датських НВШ у Теструпі, і тепер він хотів би побачити її і у Німеччині також.
Чи є щось подібне у Німеччині?
Такі “Домашні народні вищі школи” (“Heimvolkshochschulen”, НВШ з проживанням) існують у Німеччині з 1919 року, хоча їх набагато менше, ніж у Скандинавії, і вони менш прийняті та закріплені в громадянському суспільстві. Після Другої світової війни ці школи мали бути пожвавлені також з метою протидії націонал-соціалістичній освіті, а у 1951 році сільські народні вищі школи, які підтримувалися католицькою та протестантською церквою та асоціаціями фермерів, об’єдналися і утворили Асоціацію освітніх центрів у сільській місцевості.
У 2003 році викладач театру та музики Імке-Марі Бадур (Imke-Marie Badur) пройшла зимові курси в одній з таких НВШ з проживанням у Германсбурзі у Люнебурзькій пустелі, громада якої налічує 8000 чоловік. Через зменшення кількості учнів, цю НВШ з проживанням, як і багато інших, навряд чи можна було б утримувати. Імке-Марі взялася за це завдання з таким завзяттям і переконливою силою, що молоді люди раптово з ентузіазмом повернулися туди, й ідею такого типу освіти вдалось відродити. Протягом п’яти років вона проводила там зимовий курс, але потім обмеження, які їй там нав’язало лютеранське християнство, стали занадто жорсткими.
Однак ідея такого орієнтаційного періоду для молодих людей зберігалася, і тому вона почала агітувати за неї знову у 2019 році. Але тепер інакше: цілісним та трансрелігійним способом та відповідно до ери Інтернету. Інші активісти захоплені новим видом освіти – або набагато більше: простором для роздумів про національну навчальну магістраль – приєдналися до неї і почали реалізовувати проєкт. Це призвело до того, що у 2021 році постала програма бакалавр буття, і зараз із нетерпінням чекає початку першого такого курсу – з кінця жовтня у природному заповіднику на півострові поблизу Касселя. Перший 5-місячний курс, заснований на цій цілісній концепції, зараз розпочинається там, в історичних будівлях Крагенгофа.
Навчання? Ні, дякую
На відміну від скандинавських країн, концепція більдунґу, тим більше концепція народної освіти, сьогодні в Німеччині не завжди сприймається позитивно. Частково це пояснюється запиленим ореолом старої освіченої буржуазії, яка поводилася елітарно і любила дивитися на «неосвічених» зверхньо; частково через націонал-соціалістичну народну освіту з 1933 по 1945 рік; частково також через тенденції до позбавлення освіти (“Nothing to lose but your mind”, «Нема чого втрачати, крім власної думки») – руху, який поширювався у західних країнах з 1970-х років. Тож зараз слово «Bildung» для сучасних 20-річних більше не звучить так сексуально, як це було для Шиллера та Гете.
Однак сьогоднішні школи мають бути цілісними та сталими (sustainable), саме цього хотілося б широкому колу реформаторів. Освіта має включати мистецтво і тілесність, а не зневажати кохання та секс, захищати біотопи і біорізноманіття, а не надмірно виховувати «стажерів» (die ‚Auszubildenden‘, див. також Auszubildender). Навчання також може звузити кругозір, тому сучасні Орієнтаційні години для молодих людей хочуть дати їм багато свободи бути собою по-своєму. Або краще: стати собою – адже кожна особистість має дозріти.
Вперед до метамодерну!
Книга Нордичний секрет датчанки Лене Рейчел Андерсен та шведа Томаса Бйоркмана була опублікована у листопаді 2017 року англійською мовою під назвою “Nordic Secret”. У німецькій версії це величезна соціальна та освітня історична праця на 570 сторінках, яка детально та зі знанням описує історію скандинавського громадянського суспільства у XIX-XX століттях. Зокрема, вона зосереджується на появі та розвитку Ґрюндтвіґівських Folkehøjskolen (НВШ) та наслідках цієї ідеї в окремих країнах Скандинавії, а завершується дискусією про те, чого ми можемо навчитися, якщо сприймемо її сьогодні.
“З огляду на атомізацію суспільства, якій сприяють культурний радикалізм, постмодернізм та ринок-як-теологія, метамодернізм має запропонувати шляхи включення у всі кола приналежності (англ. Circles of belonging), коли туга за ними виникає або розвивається”, – вимагають Андерсен та Бйоркман наприкінці своєї книги і посилаються на різні етапи розвитку его з “колами приналежності”. Ця модель розвитку его має деякі подібності до інтегральної моделі спіральної динаміки, особливо в тому плані, що вона вимагає включення всіх кіл до розвитку особистості. Усі ці кола зберігають свій вплив, навіть якщо особистість розвивається вище або стає більш складною, і не слід це зневажати.
Андерсен і Бйоркман закінчують словами: «Наша мета для цієї книги була і є подвійною: представити історію успіху про соціальні зміни та розпочати розмову, мабуть, найважливішу в нашому поколінні: яким ми як вид бачимо наше буття, і як ми зробимо його значущим у всьому світі? Як ми можемо стати видом, який створює свою власну ідентичність (в оригіналі self-authoring – само-творячим, суб’єктним), і чи зможемо ми змінити себе?”
Книга Скандинавський секрет (німецький переклад) – європейська історія краси та свободи. Автор: Лене Рейчел Андерсен та Томас Бйоркман. Опублікована у 2020 році журналом Phenomen Verlag. 570 сторінок, SC.
Дізнавайтесь також про краудфандинг для Бакалавра Буття.
І дивіться Сергія Чумаченка розповідь про Народні вищі школи: