Східна Європа і країни Балтії: народні вищі школи з проживанням в процесі навчання

Це – переклад статті “Residential folk high schools in Eastern Europe and the Baltic states” авторства JINDRA KULICH, Vancouver, Canada, виданій у INT. J. OF LIFELONG EDUCATION, VOL. 21, NO. 2 (MARCH–APRIL 2002), 178–190.

Для наших зарубежных читателей есть черновой русскоязычный перевод.

Ця стаття, що базується на рукописі «Освітні ідеї Ґрундтвіґа в Центральній і Східній Європі, і країнах Балтії», присвячена генезису і розвитку народних вищих шкіл з проживанням в процесі навчання (residential folk high schools) в Польщі, Угорщині, Естонії, Латвії та Литві, заснованих на скандинавських моделях народних вищих шкіл.

Саме в Польщі найдовша, історія народних вищих шкіл, незважаючи на те, що їх діяльність переривалася. Перша така школа була відкрита тут у 1900 році, і сьогодні тут є народні гімназії. В Угорщині народні вищі школи існували з 1925 року до початку 1950-х років і були закриті комуністичним урядом. Ці інститути відродилися в 1980-х і наприкінці 1990-х були визнані урядом. У країнах Балтії, в період між двома світовими війнами, тільки в Естонії були народні вищі школи з проживанням. Після відновлення незалежності трьох балтійських країн у 1991 році, були здійснені спроби створити народні вищі школи в Естонії, Латвії та Литві. Незважаючи на те, що фактор проживання в школі під час навчання (навчання з відривом від виробництва; прим. перекладача) повсюдно визнається важливим і бажаним, наявні економічні та соціальні умови в цих посткомуністичних суспільствах ускладнюють роботу народних шкіл з проживанням в процесі навчання.

Данські народні вищі школи (і, в меншій мірі, норвезькі, шведські та фінські народні вищі школи), за 150 років свого існування, привернули значну увагу в середовищі навчання дорослих за межами Скандинавії і надихнули на безліч більш-менш успішних спроб їх трансплантації або адаптації. Хоча Північні народні вищі школи були відомі практично в усіх країнах Східної Європи, у 20 столітті вони були створені й успішно діяли лише в Польщі, Угорщині, Естонії, Латвії та Литві.

Ідея народної вищої школи з проживанням в процесі навчання виникла в першій половині XIX століття в Данії. Її автором вважається Ніколай Фредерік Северін Ґрундтвіґ (1783-1872) – теолог, філософ, історик, член парламенту і поет.

Він точно розумів, що нова школа має бути центром ліберальної гуманітарної освіти, «школою для життя»… І хоч він не уточнив, які предмети будуть викладатися в школі, він все ж обумовив, що вони носять культурний, а не утилітарний характер. Школа має давати освіту для життя, а не для виживання.

Він був проти будь-якого предмета, який мав тенденцію відволікати від духовного і культурного розвитку або схиляти до матеріальних міркувань, і вважав огидними будь-які іспити, оскільки вони мали тенденцію ставати самоціллю і зупиняти розвиток (Kulich, 1984, с. 10-11).

Сам Ґрундтвіґ ніколи не був засновником або директором народної вищої школи. Початкова модель датської народної вищої школи була створена Крістеном Колдом (1816-1870), шевцем, палітурником і людиною, яка створила себе сама. Він загорівся ідеєю Ґрундтвіґа і в 1851 році заснував свою першу народну вищу школу (фактично, це була третя данська народна школа) яка і стала широко розповсюдженою моделлю народної вищої школи.

Існує загальна думка, що народна вища школа для дорослих з проживанням у процесі навчання (далі коротко “НВШ з проживанням”), націлена на ліберальну гуманітарну освіту, самопізнання і саморозвиток особистості, з курсами, які зазвичай тривають кілька місяців, без іспитів, дипломів та сертифікатів про закінчення школи.

Ідея датської народної вищої школи поширилася в другій половині XIX століття у Швеції, Норвегії, Фінляндії і успішно там прижилася. Незабаром про це стало відомо і за межами Скандинавії, та було здійснено декілька спроб трансплантації або адаптації ідеї. Серед менш відомих адаптацій – ті, що були в Польщі протягом двадцятого століття, в Угорщині після Першої світової війни і у 1990-х роках в країнах Балтії. Мета даної статті – зробити їх більш відомими серед експертів у галузі навчання дорослих, які читають англійською (і українською).

Польща

Слід пам’ятати, що на рубежі двадцятого століття Польща була розділена між трьома імперіями: Австро-Угорською, Німецькою та Російською. Цікаво відзначити, що саме в російській частині, обізнаність про освітні ідеї Ґрундтвіґа і феномен північних народних вищих шкіл була найбільшою. Казімєж Войцеховський відзначає, що в німецькій частині Польщі вже існували сільськогосподарські професійні училища, які також відвідували поляки. Він також стверджує, що в німецькій і австрійській частинах Польщі не було таких сильних соціальних і національних сил, які сприяють національному пробудженню, як у російській частині (Wojciechowski, 1977). У російській частині, в той час, тривала русифікація і, відповідно, в німецькій – германізація польського населення розділеної країни. У російській частині заборонялося викладати польську мову, історію і культуру. Попри те, це було часом зростаючого національного пробудження і суспільної свідомості. Це створювало атмосферу, сприйнятливу до ідеї данської народної вищої школи, адаптовану до ситуації і потреб Польщі. Народні вищі школи в Польщі мають 100-річну історію, протягом якої вони кілька разів були зруйновані, щоб знову відродитися, як фенікс.

Перша польська народна вища школа (НВШ) була заснована у 1900 році, в Пщеліне, неподалік Варшави, в російській частині, Ядвігою Дзюбинською, яка відвідала Данію і надихнулася ідеями Ґрундтвіґа. Заявлені цілі школи полягали в тому, щоб «поширювати освіту і культуру серед селян, боротися з відсталістю і старомодними укладами країни, сприяти суспільній свідомості селян і боротися за національну незалежність» (Stockmialek, 1985., стор. 160-1). Ця школа була створена для молодих селян чоловічої статі. У 1904 році, Дзюбинська, заснувала в Крушінеке другу народну вищу школу для молодих селянок. Оскільки цим установам не дозволяли називатися школами і не дозволялося давати загальну освіту, їх довелося називати «сільськогосподарськими курсами». Однак, насправді в польських НВШ у період до Першої світової війни, нелегально викладали польську мову, літературу та історію, а також інші загальноосвітні предмети. До 1914 року в російській частині Польщі було сім народних вищих шкіл. З причин, зазначених вище Войцеховським (Wojciechowski), таких шкіл не було ні в Австрії, ні в Німеччині. Всі школи були зруйновані війною, і з цього почався перший розрив в історії їх існування. Ця перерва тривала до 1920-х років, коли ідея народної вищої школи була відроджена Хеленою Радлінською, однією з найвпливовіших особистостей у польській освіті дорослих, Антонієм Людвічаком, католицьким священиком і директором Асоціації народних читальних залів, та Ігнацієм Соларзом, працівником з розповсюдження сільськогосподарських знань. НВШ, запропонована Радлінською, так і не відбулася.

Перша післявоєнна НВШ була заснована Асоціацією народних читальних залів у 1921 році в Даллку, і Людвічак був її директором протягом 20 років. У центрі навчання, за визначенням Людвічака, були історико-літературні дослідження. Він дбав про те, щоб викладання історії надихало і виховувало патріотизм. Етика і мораль були важливою частиною навчальної програми (Sutyla, 1980). Асоціація відкрила ще дві школи – у 1926 і 1927 роках – які, однак, проіснували лише до 1929 року. Крім цих шкіл, які перебували під впливом католицького духовенства, було п’ять католицьких народних вищих шкіл, заснованих Католицькою Акцією у 1936 році.

Ігнацій Соларз – найважливіша особа в історії польських народних шкіл. У 1922 році, в якості сільськогосподарського інженера він рушив до Данії, щоб вивчати сільське господарство. Під час свого перебування, він отримав безпосередній досвід не тільки про передові методи ведення сільського господарства, а й про кооперативний рух, ідеяї Ґрундтвіґа і народні вищі школи. Приблизно в цей же час Асоціація вчителів початкової школи вирішила створити народну вищу школу на основі адаптації ідей Ґрундтвіґа. Ця школа була відкрита у Шіцах в 1924 році, і Соларз був призначений її директором. Як і данські народні вищі школи, ця школа пропонувала зимовий курс для чоловіків і річний курс для жінок. Соларз завжди визнавав, що цілі Ґрундтвіґа збігалися з його власними: його школа мала бути школою для життя в самому широкому сенсі слова, а не утилітарною «школою виживання», вона мала бути спільнотою людей, які живуть разом на принципах і традиціях селянського сімейного життя, а дидактичної основою школи мала стати ідея Ґрундтвіґа про «живе слово» (повчальну і надихаючу бесіду). За змістом загальноосвітньої програми школа була дуже схожа на данську народну вищу школу того часу (Kulich, Bron-Wojciechowska, 1978).

Однак незабаром Соларз і Асоціація вчителів початкової школи розійшлися в думках, оскільки програма пробудження і просвіти Соларза була занадто прогресивною для Асоціації. Під приводом економічних труднощів Асоціація закрила школу в 1931 році, але через кілька місяців відкрила її під новим керівництвом. Але, подібно до того, як данські народні вищі школи після 1864 року перетворили втрату у здобуток, Соларз перетворив своє звільнення в перемогу – коли у 1932 році відкрив нову народну вищу школу у селі Гач Пшеворсько земства. Ця НВШ була підтримана Кооперативним суспільством сільських університетів (сільські університети – в польському wiejskie uniwersytety – не є власне університетами, а, радше, схожі на народні вищі школи). Школа також була тісно пов’язана з Асоціацією сільської молоді «Вічі» (Wici, ліва організація в рамках селянського політичного руху). Соларз отримав повну свободу дій і, не будучи обмеженим спонсорами, наповнив школу своїми ідеями (Sutyla, 1980).

Під «живим словом» Соларз розумів не тільки пробуджуючу розмову або лекцію, а й засоби художнього та емоційного вираження. Він хотів, щоб його учні навчилися бути більш незалежними у своєму мисленні, щоб підготувати їх до соціального і культурного визволення селянства. Історичні лекції він використовував для формування суспільної свідомості сільської молоді. Він вважав дуже важливим для методології народних шкіл – аспект проживання в школі, заведений у данських народних вищих школах, і використовував селянський сімейний спосіб життя в якості одного з основних елементів у підготовці селянської молоді до їх соціальної та освітньої ролі в селах. В цьому відношенні, важливу роль грала участь його дружини і колеги Софії (Popawski and Dyksin ski, 1965; Poplawski, 1985). Таким чином, надихаючись ідеями Ґрундтвіґа, Соларз дуже творчо застосував їх до польської ситуації і потреб того часу. У своїх двох школах він присвятив себе пробудженню і вивільненню (емансипації) польських селян аж до своєї передчасної смерті від рук нацистських окупантів у 1940 році.

У період між двома світовими війнами, в Польщі, було відкрито 26 народних вищих шкіл, але не всі з них збереглися до кінця цього періоду. На піку було 22 народних школи. Протягом цього періоду в школах навчалося близько 5000 учнів (Golebowski, 1994). У той період в Польщі існувало три типи народних вищих шкіл: католицькі школи, засновані отцем Людвічаком; школи прогресивного лівого селянського руху, засновані Соларзом; і школи, які намагалися реалізувати державну освітню політику і були створені всупереч концепції Соларза (Poplawski 1985). Однак, незважаючи на різну політичну орієнтацію польських народних вищих шкіл того періоду, їх внутрішня організація була дуже подібною, оскільки вони були орієнтовані на данські народні вищі школи. Соларз через свої твори, промови та моделі двох своїх народних вищих шкіл здійснив і продовжує здійснювати значний вплив на рух народних вищих шкіл у Польщі.

На програму і методи навчання народних вищих шкіл у цей короткий післявоєнний період дуже сильно вплинули ідеї Соларза та моделі шкіл періоду між двома світовими війнами. Однак у новому політичному кліматі в післявоєнній Польщі також були серйозні суперечки про сучасну роль цих шкіл (Leczykiewicz, 1962). Більшість народних вищих шкіл намагалися залишатися політично нейтральними, але в умовах запеклої політичної боротьби в Польщі в 1944-1949 це виявилося неможливим. До 1950 року комуністичний уряд закрив усі школи, крім трьох або чотирьох.

Із закінченням сталінського періоду в Східній Європі, після 1956 року, Комуністична партія Польщі дозволила відновити народні вищі школи. Перша з них була заснована в 1958 році, а у підсумку налічувалося дев’ять народних вищих шкіл (насправді це число коливалося від восьми до десяти). Однак цим школам була відведена роль підготовки працівників культури для сіл, а пізніше були запропоновані інші програми професійного навчання для працівників культури і освіти. Незважаючи на свою назву, ці школи не були пройняті ідеями Ґрундтвіґа або Соларза, та не мали нічого спільного з цілями і стилем скандинавських народних вищих шкіл (Bron-Wojciechowska, 1977). Наприкінці 1970-х років у Польщі існували нелегальні народні вищі школи (в Польщі існує давня традиція відкриття нелегальних шкіл в періоди репресивного урядування, яка виходить з початку XIX століття) (Lipski, 1983).

На початку 1980-х років відбулося нове відродження польських народних шкіл. Це стало можливим завдяки важливому політичному оновленню, розпочатому в 1980 році масовим рухом Солідарність, який кинув виклик комуністичному уряду. Була відтворена Асоціація народних вищих шкіл, знову відкрились старі народні вищі школи, і створювалися нові. Перша з них відкрилася 1985 року. Ідеї ​​Ґрундтвіґа і Соларза знову вплинули на роботу народних вищих шкіл, а дев’ять народних шкіл, які готували працівників культури, повільно віднаходили свою первісну ідею. Були відновлені контакти з данськими та шведськими народними вищими школами, і були організовані програми обміну для учнів та вчителів.

З початку 1990-х років програми і тривалість курсів існуючих польських народних вищих шкіл сильно варіюються від школи до школи. Деякі школи є школами з проживанням під час навчання, але більшість, все ж таки – без проживання. На початку десятиліття було 12 народних шкіл з проживанням у складі Асоціації народних вищих шкіл. До 2000 року тільки дві з них залишалися в експлуатації. Це пов’язано, перш за все, з важкою економічною ситуацією і відсутністю державних субсидій. Більшість нинішніх народних вищих шкіл у Польщі не передбачають проживання, і багато з них не мають власних приміщень, але використовують місцеві будинки культури, бібліотеки, школи та інші приміщення для своїх курсів. Навіть там, де вони використовують житлові приміщення регіональних сільськогосподарських шкіл, пропоновані ними програми є короткостроковими курсами і конференціями, а не традиційними три- або п’ятимісячними програмами, оскільки дорослі сьогодні не вважають за можливе бути відсутнім на своєму місці роботи протягом тривалого часу, а також не можуть дозволити собі оплатити проживання та харчування для участі у більш тривалих курсах.

Президент Асоціації народних вищих шкіл З. Качор-Ельджіцка (Z. Kaczor-Jedrzycka), про складну ситуацію в народних школах, говорить наступне:

«У Польщі немає закону про освіту дорослих, і тому організації народних вищих шкіл не отримують фінансування з державного бюджету. Можливості отримання грантів для конкретних семінарів та курсів дійсно існують, але вони не являють собою достатніх ресурсів, і тільки ті, кому пощастило мати відносини з нинішніми політичними силами, мають доступ до фінансування. Ця фінансова ситуація і відсутність закону про освіту дорослих є причинами того, що жодна з організацій народних вищих шкіл не може працювати з класичними народними вищими школами Ґрюндтвіґівського типу… Є кілька народних шкіл з проживанням у процесі навчання, але ці установи пропонують лише різні професійні програми, курси, семінари та художні майстерні (Kaczor-Jedrzycka, 2000a)»

Малишевський (Maliszewski) приписує падіння багатьох польських народних вищих шкіл у період з 1985 по 1995 рік не тільки економічними факторам, але і тому, що ці установи відмовилися від своєї ролі в розвитку і підтримці локальної культури в своєму регіоні, і не брали участі в процесі побудови громадянського суспільства і демократії. Коли на початку 1990-х років ці школи почали пропонувати курси професійної освіти і перекваліфікації, вони поставили себе в пряму конкуренцію з іншими навчальними закладами для дорослих (вечірні школи, професійні центри, центри навчання дорослих і т. д.), Вони вплуталися в змагання, у якому не могли перемогти. За словами Малишевського, найкраще вижили ті народні вищі школи, які продовжували відігравати значну культурну роль у своєму регіоні, такі як НВШ Гардзеніце (Uniwersytet Ludowy w Gardzenicach, див. текст про цю НВШ, див. фото, стаття), Народна вища школа Радовниця (Radownice) і Кашубська народна вища школа [див. англ версію сайту] (Maliszewski, 1997).

Кашубська НВШ з проживанням у Візіце і Старбіено (Wiezyca і Starbieno) є прекрасним прикладом сучасної польської народної вищої школи з проживанням. Секрет успіху цієї народної вищої школи в тому, що вона діє в районі Кашуб (Померанія). Одна з трьох цілей школи – розвиток і підтримка кашубської культури. Два інших програмних заходи – це громадянська освіта і екологія. Школа діє під егідою Кашубського-Поморської асоціації і користується повною політичною підтримкою кашубського народу і уряду регіону (Maliszewski). Більшості інших польських народних шкіл, схоже, не вистачає цього тісного зв’язку зі згуртованою, ідентифікованою групою в суспільстві або зі своїм регіоном, і, отже, їм не вистачає такого ж рівня підтримки з боку населення і місцевого або регіонального уряду.

Заступник голови правління Асоціації народних університетів (див. Facebook сторінку асоціації) Б. Ґолебйовські (Bronisław Gołębiowski, Vice-Chairman of the Board of the Association of Folk Universities) в своєму основоположному аналізі народних вищих шкіл традицій Ґрундтвіґа і Соларза стверджує, що:

«В кожному регіоні і субрегіоні, в кожному районі слід створити народну вищу школу, не обов’язково з проживанням [хоча він далі підкреслює цінність наявності приміщень для проживання], відповідно до потреб регіону. Екологічні недільні народні вищі школи також витримують сьогодні випробування на відповідність [необхідним] функціям відкритості [освіти], сімейності, екуменічності та заснованості на  діалозі (GoleIbiowski, 1994, стор. 65)

Він бачить основні цілі сучасних народних вищих шкіл – ідеали безперервної сімейно-екуменічної освіти – в трьох взаємопов’язаних завданнях: «(1) стимулювання співпраці і обміну між індивідуальностями, (2) прийняття синергетичної співпраці для загального блага і (3) створення атмосфери “надійної творчості” (‘‘reliable creativity’’)» (Gołębiowski, 1994, с. 66). Далі він заявляє, що:

«Концепція Ґрундтвіґівської народної вищої школи з проживанням заснована на ідеї необхідності створення самоврядної спільноти учасників, які як дорослі мають значно більш розвинене відчуття відповідальності і звикли брати участь у різних спільних діях, що вимагають організації, заснованої на демократичних принципах – співпраці і взаємодії (cooperation). Умови проживання створюють необхідність у самоврядуванні, в усякому разі відступ від авторитарних правил спільного проживання, від зовнішнього контролю робочого ритму під час програми (Gołębiowski, 1994, стор. 87).

Ґолебйовські постулює, що програмною основою народних вищих шкіл, сьогодні і в майбутньому, має бути «продовження ідеї самоосвіти і самонавчання в добровільному кооперативному партнерстві, яке витримує випробування відповіддю на фундаментальні питання і сьогодення, і особистостого, національного і світового майбутнього, і майбутнього людства» (Golebiowski, 1994, с. 157). Якою мірою і як польські народні вищі школи зможуть вирішити цю проблему в двадцять першому столітті – ще належить побачити.

Угорщина

Перша угорська НВШ з проживанням була відкрита в Szada у 1925 році. Ідея народної вищої школи в Угорщині спочатку була просунута церковними діячами, сильно зацікавленими в освіті народу; незабаром до них приєдналося багато представників інтелігенції та фермерів, які усвідомлювали гостру необхідність соціальних реформ в країні (Trencsenyi, 1993). Під керівництвом пастора Бонніса Секереша (Bonis Szekeres) в Менфочанаке (Menfocsanak) недалеко від Гьoра (Gyor) була заснована відома НВШ. Католицька НВШ була заснована в Сарароспатаку (Sarospatak), а лютеранська НВШ Самуеля Тесседіка (названа на честь видатної особи епохи Просвітництва) – у Надьтарча в 1938 році: «Народна вища школа в Сарароспатаку забезпечила духовну, інтелектуальну та фінансову підтримку 460 студентам за дванадцять років існування. Молоді люди жили в «символічному селі» під назвою Szeretetfalva (Село любові) (Toth, 1998a, стор. 52).

За сприяння групи фінського лютеранського духовенства, яка відвідала Угорщину в 1937 році, перша лютеранська НВШ була відкрита в Угорщині у 1938 році. Школа проіснувала до кінця 1940-х років, коли всі народні вищі школи були закриті комуністами. За словами Toth:

Створення Лютеранської народної вищої школи в Нагитарча (Nagytarcsa) у 1938 році ознаменувало важливий етап в історії угорських народних вищих шкіл… При народній вищій школі проводилися п’ятимісячні курси. Вихователі, які жили разом з молоддю, відвідували своїх колишніх учнів навесні і восени. Нагитарча також стала «символічим селом» (Toth, 1998a, p. 52).

Toth стверджує, що: «Рух угорської народної вищої школи досяг свого піку в 1936-1948 роках. Дослідження Міністерства освіти показало, що діють більше 100 релігійних і світських народних вищих шкіл, переважно з проживанням» (Toth, 1999a, p. 177).

Школи фінансувалися в основному за рахунок приватних пожертвувань (60 шкіл): громади, включаючи церковні групи, фінансували 26 шкіл, державні міністерства – 15 шкіл, Національний фонд захисту народу і сім’ї – 10 шкіл і місцеві органи влади – вісім шкіл. Католицька церква надала більшу частину будівель для використання її школами. Більше половини вчителів не отримували зарплату, одна третина штатних співробітників отримувала тимчасову заробітну плату і тільки чверть отримувала звичайну зарплату. Доступ у народні вищі школи для бідніших верств суспільства був гарантований “більше ніж у половині народних вищих шкіл учні взагалі нічого не платили, або плата за навчання була дуже низькою і в основному виплачувалася натуральними продуктами” (Toth, 1999b, p. 263 ).

Під час Другої світової війни народні вищі школи Угорщини пережили важкі часи, але деякі вижили у важких умовах (Trencsenyi, 1993). У короткий післявоєнний демократичний період робилися спроби відновити народні вищі школи. Основні політичні зміни, які охопили Угорщину в той час, також вплинули на створення нових народних вищих шкіл. До осені 1946 р. до прийому студентів були готові близько 50 народних коледжів (народних вищих шкіл); протягом року їх кількість збільшилася до ста; до кінця 1947/48 навчального року налічувалося вже 160 коледжів, а в 1948/49 було створено ще 50. У період з 1945 по 1949 рік у цих коледжах жили і навчалися близько 15 000 студентів (Kardos, 1978). Крім старих селянських народних вищих шкіл, багато з нових шкіл були засновані робочими рухами і соціал-демократами. (Toth, 1999a).

Як і всюди в Східній Європі, до початку 1950-х років, угорські народні вищі школи були закриті комуністичним урядом. Однак комуністичний заборона не була повністю ефективною. Як і в Польщі, ідея народної вищої школи жила в пам’яті багатьох молодих людей і колишніх вчителів, які їх відвідували. Стара традиція учнів і вчителів регулярно збиратися разом після того, як учні залишають школу, збереглася і після того, як школи були заборонені. На цих зустрічах часто були запрошені гості, такі як письменники, художники, політики та інші громадські діячі. Ці зустрічі посіяли насіння для поновлення угорських народних вищих шкіл у 1980-х роках (Toth, 1987).

З поступовою політичною лібералізацією почалося оновлення народних вищих шкіл. Вони знову почали створюватися приблизно в середині 1980-х років, але жодна з цих шкіл не мала можливостей для проживання. З процесом демократизації 1990-х років темпи створення народних вищих шкіл прискорилися. Хоча поточна економічна ситуація в Угорщині не дуже сприятлива для існування народних вищих шкіл з проживанням, лідери руху визнають важливість наявності кампусів, і кілька народних шкіл мають такі можливості. Серед них Народна вища школа Кішантош в Хантосе (Kishantos Folk High School) і Протестантська НВШ Макай Сандор в Кісороші (Makai Sandor Protestant Folk High School in Kisoroszi).

НВШ Кішантош, заснована в 1992 році і розташована в колишньому мисливському будиночку. На даний час, має місця для 15 студентів. Її лідери, Ева Акс і Ференс Боле (Eva Acs and Ference Bolye), сподіваються розширити школу до 30-50 місць. НВШ отримала значну допомогу від кількох данських народних шкіл і урядових установ Данії. Школа і прилегла екологічна ферма утворюють Центр сільського розвитку Кішантоша. Єва Акс, керуючий директор, переконана, що 450 гектарів екологічної ферми мають вирішальне значення для успіху народної вищої школи і впливу на людей, які відвідують її програми. Школа пропонує короткострокові курси, присвячені, в першу чергу, екологічному сільському господарству і громадянській освіти.

Будівля Народної вищої школи Макай Сандор спочатку була початковою школою Угорської реформатської церкви, поки її не закрила комуністична влада на початку 1950-х років. У 1993 році будівлю остаточно повернули церкві та перетворили в народну вищу школу. У будівлі, в якій можуть розміститися 30 студентів, ведеться ремонт. Школа пропонує короткострокові курси для молодих людей з угорських меншин в сусідніх країнах, допомагаючи їм зберегти свою національну спадщину. Вона також працює як центр навчання дорослих, який пропонує денні, вечірні та вихідні загальноосвітні та професійні курси для місцевого населення всіх вікових груп.

На відміну від інших чотирьох країн, які обговорюються у цій статті, угорські народні вищі школи визнані державою як частина системи освіти, і отримують державні субсидії. Це сталося, в основному, завдяки дуже успішному лобіюванню з боку Угорського товариства народних вищих шкіл. Їх існування було остаточно визнано в 1997 році у Законі про освіту дорослих. Сьогодні здається, що майбутнє народних вищих шкіл в Угорщині забезпечене, і що вони будуть продовжувати розвиватися, щоб служити потребам людей і суспільства.

Країни Балтії: Естонія, Латвія і Литва

Вперше про скандинавські народні вищі школи в цій частині Європи стало відомо у 1897 році, коли Яан Тьоніссон (Jaan Tonisson), молодий редактор радикальної газети в Естонії, припустив, що такі школи можуть допомогти зберегти мову і культуру сільських жителів. Він відвідав північні країни і в 1910 році написав книгу про народні вищі школи. Однак Естонія на той час була частиною Російської імперії, і російська влада не дозволяла створення подібних інституцій. Народні вищі школи обговорювалися на двох освітніх конференціях у 1909 і 1917 роках, але це не дало ніяких результатів.

Естонія

Перша НВШ була заснована після здобуття Естонією незалежності в 1918 році. Це була Біркасська сільськогосподарська і народна вища школа (Birkas Agricultural and Folk High School) заснована численною шведською меншиною в Естонії у 1920 році. Ця школа проіснувала до 1943 року, коли велика частина шведської меншини була евакуйована до Швеції після приєднання Естонії до Радянського Союзу. Перша НВШ для естонської більшості була заснована в 1925 році в Кунде, а у 1930 році була заснована НВШ в Равіль (Ravila). Пересувна НВШ існувала в період між двома світовими війнами для сільських жителів в районі річки Нарви, недалеко від кордону з Росією. Всі ці школи були закриті після вторгнення і окупації Естонії Червоною армією і її подальшого приєднання до Радянського Союзу.

Ідея народної вищої школи відродилася в 1991 році, коли Естонія знову здобула незалежність. За допомогою Швеції і Фінляндії було зроблено декілька спроб створити народні вищі школи. Однак ці школи в більшості своїй не мають власних приміщень, і всі, крім однієї, не пропонують проживання в процесі навчання. Школа з проживанням – це Народна вища школа Рабассааре (Rabassaare Folk High School), в якій проживає 10-15 чоловік; проте вона не придатна для зимових умов, тож школа відкрита лише з квітня до жовтня. Естонсько-шведська НВШ була заснована в 1993 році в Пасклепсе (Paskleps) по слідах довоєнної школи Біркас. Дотепер школа не була школою з проживанням, але були складені плани зробити її такою, щойно це стане економічно доцільно.

Латвія

В 1911 році у Латвії планувалося відкрити дві народні вищі школи, але російська влада не дозволила цього. У 1930 році був заснований Народний університет Мурмуйса (Murmuiza Folk University), який перебував під впливом данських народних вищих шкіл, але без проживання, та діяв як розширення програм університету, а не як НВШ. Він був закритий у 1940 році після російського вторгнення і окупації, та залишався закритим до відновлення незалежності Латвії в 1991 році.

У 1990-х роках було зроблено декілька спроб створити народні вищі школи в Латвії, але, як і в Естонії, вони, здебільшого – без можливості проживання під час навчання. Є кілька літніх народних вищих шкіл з проживанням, подібних до тих, які організовані вчителями Друвської середньої школи (Druva Secondary School). Наразі, єдиною латвійською народною вищою школою з проживанням є Rite Folk High School. Ця школа отримала значну підтримку з боку Данії, але спроби перетворити її на «справжню» народну вищу школу, точно слідуючи данській моделі, не відповідають сучасній ситуації і потребам в Латвії, школа дає збій. З 1998 року в Сауку (Sauka) працює невелика НВШ з проживанням, якою керує данська пара, що переїхала до Латвії.

Литва

Хоча данські народні вищі школи були відомі в Литві з 1906 року, коли вони були описані в книзі Я. Габриса (J. Gabrys), народних вищих шкіл, у країні, не існувало до здобуття нею незалежності від Радянського Союзу в 1991 році.

Інтерес до народних вищих шкіл в 1990-і рр., у значній мірі, обумовлений зусиллями П. Куприса (P. Kuprys) з популяризації та адаптації їх у Литві. (Kuprys 1996a, 1996b, 1996c, 1996d, 1997, 1999).

Сьогодні в Литві діють три народних вищих школи. У них є деякі обмежені можливості для проживання. Академія Сінтауту (Sintautu Academy) була заснована в 1997 році на території колишнього радянського колгоспа. У ній можуть розміститися 20 осіб. Ця школа працює на основі проєктів, і не має фіксованого навчального плану та курсів. Першою програмою з проживанням був курс навчання молодіжних лідерів за фінансової підтримки з данських і литовських джерел. Є двотижневі майстер-класи з народної творчості з міжнародною участю. Серед проєктів – навчання молодих фермерів, яке частково проводиться в школі, а частково у співпраці з народної вищою школою Ельбаек (Elbaek Folk High School) в Данії.

Академія садиби Аріставле (Aristavele Estate Academy) була заснована в 1998 році на території Літанского музею під відкритим небом в Румшішкес (Lithanian Open Air Museum in Rumsiskes). Це прості загальні номери, які підходять для проживання тільки влітку. Школа організовує літні семінари для вчителів початкових класів, курси реабілітації для інвалідів і курси з історії, культури та народного мистецтва Литви для іноземців. Планується, що школа переїде з території музею в більшу садибу, яку необхідно переобладнати під житло. За словами Куприса, ці дві школи називаються академічними, а не народними, тому що цей термін набагато більш прийнятний для литовського менталітету.

Третя НВШ в Литві була відкрита в Клайпеді в 1998 році. Вона називається Народна школа Памари (Приморська) (Pamario (Seaside) Folk High School). У школі основна увага приділяється викладанню литовської та англійської мов для іноземних і місцевих громадян, історії регіону та комп’ютерним курсам (Kuprys, 1999).

Питання про школу з проживанням у процесі навчання

Не доводиться сумніватися в тому, що більшість, якщо не всі, прихильники ідеї народної вищої школи рішуче підтримують фактор проживання. Так відбувається з тих пір, як Н.Ф.С. Ґрундтвіґ першим сформулював цю ідею, а Крістен Колд створив оригінальну модель у дев’ятнадцятому столітті. Так само в двадцятому столітті провідні прихильники ідеї народної вищої школи в Центральній і Східній Європі та країнах Балтії однаково підкреслювали цінність фактора проживання (див. Ludwiczak 1921 Solarz 1928 1938 Wojciechowski 1962 1966 1977, Sutyla 1980, Golebiowski 1986, 1994 Toth 1986, 1998a, 1998b, Trencsenyi 1993, Pilch 1995, Turos 1995, Kuprys 1996b, 1996c, Maliszewski 1997, 2000, Debska 1999 року, Petho 1999 року, Pilaga 2000, Ruutli 2000). Це зрозуміло, оскільки мета народних вищих шкіл – пробудити людей і надати учасникам справжні можливості знайти себе та розвинути свій потенціал. Цього навряд чи можна досягти в серії щотижневих зустрічей, які підходять для професійних занять і курсів за інтересами, але не для вивчення глибоких питань існування людини і соціальної відповідальності. Такий процес вимагає постійних, щоденних, стійких зусиль у сприятливих обставинах спільноти, створити які можливо тільки за умови проживання в школі.

Ранні народні вищі школи, повсюдно, були закладами з можливістю проживання. Це відповідало річному ритму роботи сільського населення. Це дало можливість молодим чоловікам проводити декілька місяців без роботи взимку в школі, а молоді жінки приїжджали сюди на літні місяці. Учні жили в школі разом із вчителями, як велика сільська родина. Однак з поступовою механізацією сільського господарства і переходом до все більш великих ферм у кінці дев’ятнадцятого та початку двадцятого століття, все менше і менше людей було зайнято в сільському господарстві. Люди, які більше не були задіяні в сільському господарстві, перебралися в міста і стали торговцями, клерками та промисловими робітниками. Виходить, що люди, зайняті в сільському господарстві, могли бути відсутніми на своєму робочому місці протягом декількох місяців, а для людей інших професій це стало набагато складніше.

Народним вищим школам всюди довелося пристосовуватися до цієї мінливої ​​ситуації, особливо після Другої світової війни. Навіть у Скандинавії, де народні вищі школи добре зарекомендували себе і підтримуються державою. Більшість шведських шкіл відмовилися від вимоги про проживання для всіх своїх учнів, і багато вчителів у скандинавських народних вищих школах більше не живуть у них. Також була змінена тривалість курсів. Багато данських народних вищих шкіл сьогодні пропонують короткострокові курси тривалістю один або два тижні на додаток до традиційних довготривалих курсів. Це приносить користь як міському працюючому населенню, так і економіці шкіл. Все більше людей похилого віку відвідують організовані для них спеціальні двотижневі курси.

Як і в Скандинавії, у Центральній і Східній Європі та країнах Балтії, народним вищим школам доводиться адаптовуватися до ситуації і умов, що змінюються. У той час як більшість людей, які активно беруть участь у рухах народних вищих шкіл в цій частині Європи, висловлюють свою переконаність у важливості і необхідності того, щоб школи були з проживанням, вони також обґрунтовують труднощі у досягненні цієї мети.

Головною проблемою є широко поширена відсутність державної підтримки (за винятком Угорщини) та економічне становище потенційних учасників, які не можуть взяти тривалу відпустку або не в змозі дозволити собі оплатити проживання та харчування на декілька місяців.

Питання проживання в процесі навчання не вирішується легко і швидко. На це потрібні значний час і творчі рішення. Але, з огляду на проблеми, з якими стикаються всі люди і суспільства всюди, пробуджуючий, розширюючий можливості тип освіти, який може забезпечити народна вища школа з постійним проживанням, необхідний в такій же, якщо не в більшій мірі, ніж коли ці школи виникли в Данії у другій половині XIX століття. Залишається сподіватися, що наші численні колеги в цій частині Європи – які так віддані ідеї Ґрундтвіґа про народну вищу школу і так багато працюють, щоб втілити її в життя у своїй країні, – зможуть вирішити поставлені перед ними завдання, подолати перешкоди і створити народну вищу школу, сумісну з їх власною культурою, сучасними потребами їх суспільства і людей, які є його частиною.

References

BRON-WOJCIECHOWSKA , A. (1977) Folk high schools in Poland, Convergence , 3, 49–54.

DEÎ BSKA, K. (1999) Internat w ́srodowisku wiejskim, Polski Uniwersytet Ludowy, 4, 43, 103–106.

GOŁĘBIOWSKI, B. (1986) Uniwersytety ludowe w perspektywie przemian współczesnej edukacji i kultury. Kultura i Społeczeństwo., 4, 143–159.

GOŁĘBIOWSKI B. (1994) Cywilizacja slonca (Towarzystwo Uniwersyteto ́w Ludowych i Fundacja Uniwersyteto ́w Ludowych, Warsaw.

KACZOR-JEÎ DRZYCKA, Z. (2000) Personal communication.

KARDOS, L. (1978) People’s colleges – a Hungarian experiment, New Hungarian Quarterly, 72, 57–66. KULICH, J. (1984) N.F.S. Grundtvig’s folk high school idea and the challenge of our times, Lifelong Learning: An Omnibus of Practice and Research, 7, 10–13.

KULICH, J. and BRON-WOJCIECHOWSKA , A. (1978) The Polish folk high schools. The University of British Columbia, Centre for Continuing Education, Vancouver.

KUPRYS, P. (1996a) Democratic personality development tendencies at the Danish folk high schools. In Selected papers of the International Conference Upgrading of Social Sciences for the Development of Post-Socialist Countries, Technologia, Kaunas, pp. 314–332.

KUPRYS, P. (1996b) Danijos aukstesnioji liaudies mokyla – asmenybe`s demokratiskumo ugdymo fenomenas, doctoral dissertation, Kaunas University of Technology, Kaunas.

KUPRYS, P. (1996c) The Danish folk high school as a democratic personality development phenomenon. A summary of a doctoral dissertation, Kaunas University of Technology, Kaunas.

KUPRYS, P. (1996d) Skandinavijos saliuÎ aukstensniosios mokyklos. In Kuprys, P. (ed) Liganamoji edukologija, Technologija, Kaunas, pp. 71–84.

KUPRYS, P. (1997) Applying Nordic folk high school experience in Lithuanian adult education. In Wulf, C et al. (eds) Education for the 21st century: Commonalities and diversities, Waxmann, Mu ̈nster, pp. 143–153. KUPRYS, P. (1999) Folk high schools in the Baltic Countries: starting and proceeding. Paper given at the Fourth Nordic-Baltic NGO Network Meeting, Gothenburg, 19–21 February.

LECZYKIEWICZ , S. (1962) Współczesne uniwersytety ludowe w Polsce. In Wojciechowski K. (ed.) Pedagogika doroslych, Panstowe Zakłady Wydawnictw Szkolnych, Warsaw), pp. 531–546.

LIPSKI, J. (1983) Komitet Obrony Robotniko ́w KOR. Komitet Samoobrony Społecznej ‘AN EKS’, London. LUDWICZAK, A. (1921) Uniwersytet ludowy na wzo ́r dun ́ski, O ́swiata Pozaszkolna, 3, 65–73.

MALISZEWSKI, T. (1997) Kulturotwo ́rca rola uniwersytetu ludowego. In Z_ebrow ́ski, J (ed.) Edukacja kulturalna w spoleczen ́stwie obywatelskim, Wydawnictwo Gdan ́skie, Dan ́sk.

MALISZEWSKI, T. (no date) Kashubian Folk High School – a history and main directions of activity. Unpublished paper.

MALISZEWSKI, T. (2000) Interview, 28 April.

PETHO@, L. (1999) Die Heimvolkshochschulen in Ungarn. In Kaiser, A, Feuchthofen, JE and Gu ̈ttler, R (eds) Europa Handbuch Weiterbildung, Band 2, item 165.30.150 Luchterhand, Neuwied, pp. 1–7. PI ́LA ́ GA, M. (2000) Interview, 12 May.

PILCH, T. (1995) Chlopi, uniwersyety ludowe i kultura, Polski Uniwersytet Ludowy, 2–3, 13–21. POPLAWSKI, F. (1985) Polski uniwersytet ludowy, Wydawnictwo Spo ́􏰚dzielcze, Warsaw. 190 JINDRA KULICH

POPLAWSKI, F. and DYKSIN ́ SKI, S. (eds) Ignacy Solarz i jego uniwersytet ludowy 1924–1939, Ludowa Spółdzielnia Wydawnicza, Warszawa.

PRUS ́, J. (1996) Feliks Popławski – wspo ́􏰚two ́rca polskich uniwersyteto ́w ludowych, Polski uniwersytet ludowy, 2, 75–80.

RUUTLI, I. (2000) Interview, 6 May.

SOLARZ, I. (1928) Wiejskie uniwersytety ludowe dun ́skie swedzkie i polskie, Polska Os ́wiata Pozaszkolna, 217–226.

SOLARZ, I. (1938) Wiejskie uniwersytety ludowe w Polsce, Towarzystwo Regionalnych Osrodko ́w Spoleczno-Wychowawczych dla Młodzieży Wiejskiej, Warsaw.

SOOS, P. (1998) Personal communication.

STOCKMIALEK, J. (1985) Dziubinska, Jadwiga (1871–1837). In Thomas, JE and Elsey, B (eds) International biography of adult education, University of Nottingham, Department of Adult Education, Nottingham, pp. 160–161.

SUTYLA, J. (1980) Uniwersytety ludowe w Polsce – geneza, tradycje, rozwo ́j. Z badan ́ nad m􏰚odziez_aÎ wiejskaÎ , 23, 3–30.

TOTH, J. Sz. (1986) Folk high school movement and voluntary cultural activity 1930–1945: a historical outline. In Katus, J. and To ́th, J. (eds) On voluntary organizations in Hungary and the Netherlands, National Centre for Culture, Budapest, pp. 218–227.

TOTH, J. Sz. (1987) The folk high school as a supporting agency of socio-cultural voluntariness. In Katus, J and To ́th, J. (eds) On the role of voluntary associations in social and cultural development in Hungary and the Netherlands , University of Leiden, Leiden.

TOTH, J. Sz. (1998a) Folk high schools in the 19th and 20th centuries: their role and development in Hungarian education. Draft of doctoral dissertation, Kos suth University of Debrecen, Debrecen. TO ́ TH, J. Sz. (1998b) An overview of folk high schools (compiled for the Ministry of Culture and Education), Hungarian Folk High School Society, Budapest.

TOTH, J. Sz. (1999a) Folk high schools and civil society in Hungary, Lifelong Learning in Europe, 3, 177–180. TO ́ TH, J. Sz. (1999b) Folk high schools in Hungary 1930–1945. A sociological-historical overview. In W. Filla, E. Gruber and J. Jug (eds) Erwachsenenbildung in der Zwischenkriegszeit, Studienverlag, Wien, pp. 256–266.

TONISSON, J. (1910) Po ̃hjamaade rohwau ̈lkoolid, Eesti Ulio ̃pilaste Seltsi Kirjastus, Tartus.

TRENCSE ́ NYI, I. (ed). (1993) Folk high schools in Hungary, Hungarian Folk High School Society, Budapest. TUROS, L. (1995) The function of folk high schools in Poland in developing peasant’s cultural identity. In F. Po ̈ggeler (ed.) National identity and adult education, Lang, New York, pp. 183–189.

WOJCIECHOWSKI , K. (1962) Powstanie i sens uniwersytetu ludowego. In Wojciechowski, K (ed.) Pedagogika Doroslych, Pan ́stwowe Zakłady Wydawnictw Szkolnych, Warsaw, pp. 547–549.

WOJCIECHOWSKI , K. (1996) O polskich i dun ́skich uniwersytetach ludowych. In K. Wojciechowski (ed.)

Wychowanie Dorosłych, Ossolineum, Warszawa, p. 441–455.

WOJCIECHOWSKI , K. (1977) PoczaÎ tki i rozwo ́j uniwersyteto ́w ludowych w Polsce do 1945 roku. In Bron-A. Wojciechowska (ed.) Uniwersytety ludowe w Polsce i za granicaÎ Ludowa Spoldzielnia Wydawnicza, Warsaw, pp. 9–30.