У книзі “Folk high schools in Sweden” американський журналіст Frederic Fleisher досліджує “освітній вибух”, який відбувся у період 40-х-50-х років ХХ століття у Швеції.
Ось що він пише про Швецію в 1967 році:
“Сьогодні Швеція це суспільство засноване на знаннях. Але 20 років тому було по іншому… Шведська освітня революція, яка так само може бути описана як «гігантський освітній стрибок», тривала менше одного покоління. Освіта, яка раніше була прерогативою в основному заможної меншості, стає частиною життя людей з усіх соціально-економічних класів. Умовно кажучи, більшість шведів займаються освітньою діяльністю більше ніж громадяни будь-якої іншої Західно-європейської країни. Їх цифри можна порівняти, хіба що, з цифрами США…”
Іншими словами, на тлі зростаючої глобальної конкуренції, шведи розуміють власну ресурсну обмеженість і шукають рішення. З метою максимально ефективного використання коштів на навчання, приймається рішення забезпечити найширший доступ до знань і освітнім інституціям + можливість професійно займатися тим, що подобається.
Тобто, замість «дорого і якісно» вибирається стратегія «максимально доступно» + висока якість за рахунок внутрішньої мотивації і підтримки, а не зовнішньої стимуляції (наприклад, потребами ринку).
З’являється галузь додаткової неформальної освіти (на сьогодні вона фінансується майже в такому ж обсязі як і формальна освіта) яка надає найширший доступ до сучасних гуманітарних, суспільних, політичних і психологічних знань. Як правило, викладачами ставали молоді люди з передовими поглядами, “які володіють здатністю популяризувати знання”…
Крім того, ці інститути неформальної освіти дозволяли здобути професійні знання в тому, що людині подобається, оскільки існувала величезна кількість творчої діяльності, яка не вимагала державної верифікації.
Будь-який громадянин, який вибирав “продовження навчання”, забезпечувався стипендією, яка покривала основні життєві витрати, і отримував право на позику під дуже низькі відсотки. Таким чином, вся система освіти була зорієнтована на підготовку громадянина і фахівця у вищій мірі мотивованого і зацікавленого у власному подальшому розвитку.
Соціальними ліфтами стали не стільки елітні університети, скільки вільні, неформальні і доступні “народні вищі школи”.
Замість введення плати за навчання, шведи зробили освіту безкоштовною, доступною, і якщо людина вибирала вчитися – вона отримувала державну підтримку, яка дозволяла приділяти увагу саме навчанню.
За 20 років Швеція отримала “суспільство знань”, зробивши величезний крок до того, щоб мати найбільш освічене доросле населення у світі.