У нашому першому дайджесті ми вирішили опублікувати переклади двох розділів з антології більдунґу Popular Education, Power and Democracy – тих, які ми доопрацювали найпершими.
Зворотній зв’язок про цей дайджест, будь ласка, пишіть нам на емейл bildung.in.ua[at]gmail.com.
Зміст
- Коротко про розділи цього дайджеста
- РОЗДІЛ ШОСТИЙ
- РОЗДІЛ СЬОМИЙ. Зустріч руху за глобальну справедливість зі шведською народною освітою
Коротко про розділи цього дайджеста
У шостому розділі Єва Андерссон та Анн-Марі Лаґіндер, спираючись на свої багаторічні якісні та кількісні дослідження навчальних гуртків, обговорюють, як ці освітні практики можна розуміти у зв’язку із владою. Відправною точкою в цьому розділі є мікрорівень, тобто мотиви, інтереси та досвід людей, які беруть участь у навчальних гуртках у сучасній Швеції. Андерссон і Лаґіндер досліджують, який досвід включеності та впливу на суспільство артикулюють учасники, і яким чином навчальні гуртки сприяють здатності учасників брати владу над своїм життям.
У сьомому розділі Генрік Нордваль представляє глибоке дослідження взаємодії між активістами глобального руху за справедливість і шведським сектором народної освіти. Натхненний неограмшіанською теоретичною базою, Нордваль досліджує появу місцевих соціальних форумів (натхненних Всесвітнім соціальним форумом) у Швеції та їхній зв’язок із частинами державного освітнього сектору, зокрема, з Освітньою асоціацією робітників. Розглядається як створення коаліцій, які можуть посилити контргегемонічний потенціал соціальних форумів, так і потенціал підводних каменів кооптації.
РОЗДІЛ ШОСТИЙ. Виміри влади: Вплив навчальних гуртків
Вступ
Як можна розглядати навчальні гуртки у Швеції стосовно концепту влади? Участь у них є добровільною, і практично немає обмежень щодо вибору теми для вивчення. В учасників є власні мотиви для навчання, але водночас навчальні гуртки тісно пов’язані з досягненням цілей інших рівнів. Метою державної дотації народної освіти загалом є те, що вона повинна сприяти зміцненню та розвитку демократії. Уряд також наголошує, що така діяльність має розширяти можливості людей для впливу на власне життя та заохочувати їх до участі у суспільному розвитку та культурному житті. Декрет про державні субсидії народній освіті (1991: 977, останній перегляд в 2011 році) також вказує на важливість заповнення освітніх прогалин. Шведська національна рада з питань освіти дорослих має повноваження регулювати та розподіляти субсидії. Однак освітні асоціації можуть вільно формулювати власні цілі відповідно до свого профілю та організацій-членів. Наслідки впровадження цих норм та цілей можна інтерпретувати з точки зору різних аспектів влади.
…(ЩЕ ДООПРАЦЬОВУЄМО. НЕ БУДЕМО ПОШИРЮВАТИ ЦЕЙ ДАЙДЖЕСТ, ПОКИ НЕ ЗАВЕРШИМО ШОСТУ ЧАСТИНУ)…
РОЗДІЛ СЬОМИЙ. Зустріч руху за глобальну справедливість зі шведською народною освітою
Автор – Генрік Нордваль (Henrik Nordvall)
Переклад – Галини Ярмоленко
Вичитка – Юрія Пивоваренка
Вступ
Ця стаття присвячена взаємодії між рухом за глобальну справедливість (MGJ)[1] та шведським сектором народної освіти. Точніше, основна увага приділяється появі соціальних форумів у Швеції та їхньому зв’язку з частинами цього державного субсидованого сектору, зокрема Освітньої асоціації робітників (далі ABF). Соціальні дослідники, зацікавлені в соціальних рухах і глобальній перспективі, почали зосереджувати увагу на соціальних форумах руху за глобальну справедливість (della Porta, 2009; Glasius and Timms, 2006; Nordvall, 2009; Smith, 2008). Після Всесвітнього соціального форуму (World Social Forum), який вперше відбувся в 2001 році в Порту-Алегрі (Бразилія), регіональні, національні та місцеві форуми були організовані по всьому світу. Центральною метою Всесвітнього соціального форуму (далі ВСФ) є, на думку його організаторів, об’єднання організацій, людей та ідей, які мають вирішальне значення для неоліберальної глобалізації. Назва заходу підкреслює його амбіції бути реакцією низових та народних рухів на щорічний Всесвітній економічний форум економічної та політичної еліти в Давосі (Швейцарія). Формою соціальних форумів зазвичай є семінари, культурні заходи, майстер-класи та різні зустрічі в дні, впродовж яких відбувається захід (della Porta, 2005). Замість того, щоб бути суб’єктом самому по собі, соціальний форум можна розглядати як «педагогічний і політичний простір, який дозволяє вчитися, створювати соціальні зв’язки і політичну організацію» (Ponniah and Fisher 2003, стор. 6). На міжнародних дебатах серед вчених та інтелектуалів руху соціальні форуми описані як джерело альтернативного продукування знань і арена для створення коаліції проти глобального неоліберального порядку (Sen et al., 2004). У Швеції соціальні форуми незабаром були охарактеризовані як форма народної освіти (фолькбільдунг) серед активістів та інтелектуалів, які відвідали перші Всесвітні соціальні форуми в Порту-Алегрі. Перші місцеві соціальні форуми в країні були створені у співпраці з народними вищими школами та навчальними асоціаціями – переважно з Асоціацією освіти робітників.
Отже, у цьому розділі розглядається зустріч між цими глобально поширеними соціальними форумами та субсидованою державою народною освітою в Швеції. Основна увага приділяється взаємозв’язку між з одного боку, цими подіями, які пов’язані з новим глобальним рухом, а з іншого, ABF, яка походить від робітничого руху. Отже, ABF, яка є найстарішою в Швеції (заснована в 1902 році) і є найбільшою навчальною асоціацією, згадується у цьому розділі як основний приклад інституціоналізованої народної освіти. Існує історичний зв’язок між соціальними рухами і появою народної освіти в Швеції. У ХІХ і на початку ХХ століть сильні народні рухи просували свої ідеї через різні форми народної освіти, наприклад, народні вищі школи та навчальні асоціації. З часом ці школи та асоціації перетворилися на високоінституалізовану систему народної освіти з державними субсидіями. Народна освіта стала основною діяльністю в шведському суспільстві. Сьогодні народні вищі школи та навчальні асоціації можна розглядати як частину шведської корпоративної держави[2], що існує на перетині між громадянським суспільством та державою (Rubenson, 2006).
Державна інтеграція та інституціоналізація народної освіти, пов’язана з рухом, була темою в попередніх дослідженнях народної освіти в Швеції. Ларс Арвідсон (1989) стверджує, що інститути народної освіти, такі як навчальні асоціації, які були ініційовані старими соціальними рухами, в другій половині 1900-х років перетворилися з інструменту рухів, що борються за суспільні зміни, на інструмент держави соціального добробуту. Протягом 1990-х років він відзначив подальший розвиток навчальних асоціацій у напрямку перетворення їх на гнучкий навчальний ресурс на ринку освіти (Arvidson, 1996). Одд Нордгауґ (2004) в схожій термінології описав, як соціальна активність у народній освіті, яка почалася на низовому рівні, була інституціалізована.
Оскільки навчальні асоціації та народні вищі школи, починаючи з 1991 року, також самостійно керують розподілом державних грантів через конфедеративну Раду освіти дорослих, народна освіта, за словами Лєни Ліндгрен (1999), значно наблизилась до злиття з державою. Наслідом такого злиття, за словами Арвідсона, є перехід від народної освіти, яка артикулює соціальні конфлікти, до форми народної освіти, яка швидше намагається подолати і нейтралізувати конфлікти. Як на можливий контраст з цією тенденцією старих соціальних рухів і як на цікаву область досліджень Арвідсон (1989) вказує на нові соціальні рухи як контекст соціальних змін в освіті дорослих. Така ідея щодо старих і нових соціальних рухів, звичайно, пов’язана з міжнародними академічними дебатами на цю тему, які тривають впродовж останніх десятиліть, і включають в себе твердження про те, що існують фундаментальні відмінності між ними (Finger, 1989) для тих, хто навіть сумнівається в доречності проведення таких відмінностей. Голст (2011), наприклад, узагальнює деякі обмеження цієї відмінності, вказуючи на те, що існує суперечлива хронологія, пов’язана з тим, що деякі «нові» рухи, такі як жіночий рух, насправді старші за уявно «старі» рухи. Крім того, люди, як правило, є членами декількох рухів, тобто одна людина може бути як активістом за права геїв, лесбійок, бісексуалів і трансгендерів, так і профспілковим діячем. Іншим проблематичним аспектом дихотомії є, на думку Голста, що вона не може концептуалізувати новий тип глобальної мобілізації, ініційованої людьми поза формальним трудовим життям, які намагаються задовольнити свої нагальні потреби.
На загальному рівні ця стаття фокусується на емпіричному питанні, яке може бути сформульовано наступним чином: що відбувається, коли рух за глобальну справедливість, як новий рух (або, принаймні, нове сузір’я рухів), в середині 2000-х років стикається зі старою структурою, створеною інституціоналізованою народною освітою? Це питання розглядається в цьому розділі на основі перехресного аналізу двох попередніх досліджень, які я зробив, включаючи як етнографічні дані, так і дані опитування (Nordvall, 2008; Wennerhag et al., 2006). Взаємодія між рухом за глобальну справедливість та народними системами освіти обговорюється через дві теоретичні інтерпретації. Перша інтерпретація підкреслює, як взаємодія створює альянс, який може зміцнити потенціал соціальних форумів, щоб кинути виклик домінуючому соціальному порядку, тобто його контргегемонічному потенціалу. У другій інтерпретації взаємодія обговорюється як форма об’єднання в домінуючий порядок, що може цей потенціал нейтралізувати. Ці інтерпретації обговорюються і проблематизуються по відношенню до емпіричного матеріалу.
Я зосереджуся на наступних аспектах взаємодії: (1) адміністративні та матеріальні аспекти взаємодії; (2) стратегічне ставлення організаторів соціального форуму до ABF; (3) участь учасників форуму та довіра до системи народної освіти; і (4) ідеологічний зв’язок ABF з рухом за глобальну справедливість. Ґрунтуючись на моїх польових дослідженнях, я дізнався, що ці аспекти мали особливе значення під час появи шведських місцевих соціальних форумів.
Контргегемонічна мобілізація та кооптація
Рух за глобальну справедливість, як і соціальні форуми, позиціонує себе проти глобальної політичної тенденції підвищення довіри до здатності приватного ринку регулювати соціальні функції. Рух протистоїть глобалізації, яка, на їхню думку, призвела до світового порядку, в якому інтересам світового капіталу надається більший пріоритет за рахунок соціальних, демократичних та екологічних міркувань (Sen et al., 2004). Цей глобальний, ідеологічний і політичний зсув влади був описаний кількома дослідниками як «неоліберальна глобалізація» (Ryner 2002; Salt, 2000). Крістіна Бореус (1994) описала цей розвиток як міжнародний політичний рух вправо, який у Швеції супроводжувала і підкреслювала галузева організація шведських роботодавців, яка з кінця 1960-х років розпочала успішну стратегічну кампанію зі зміни політичного клімату.
Вчені, натхненні Антоніо Ґрамші, використовували термін гегемонія для опису цієї неоліберальної глобалізації (Carroll, 2007; Mayo, 1999; Ryner, 2002). Неолібералізм, з цієї точки зору, став домінуючим способом мислення, гегемонічною згодою, яка включає в себе не тільки традиційних політичних правих (консерваторів і лібералів), але і робітничий рух і політичних лівих. Як праві, так і соціал-демократичні уряди впродовж 1980-х і 1990-х років прийняли політику, що відповідає неоліберальним ідеям щодо ринкових механізмів у державному секторі, приватизації та більш «гнучкому» ринку праці (Fairclough, 2000; Ryner, 2002). З такої точки зору на владу, ідеологію та глобалізацію, рух за глобальну справедливість та соціальні форуми можна розглядати як виклик цьому гегемонічному консенсусу (Carroll, 2007). У цій контргегемонічній боротьбі соціальні форуми використовуються як засіб політизації, де важливою частиною є народна освіта з точки зору поширення і розвитку критичних знань.
Рухи, які прагнуть кинути виклик встановленому порядку, повинні, з неоґрамської (neo-Gramscian) точки зору, вступити у війну позицій. У цій війні позицій одним з важливих аспектів є виклик силі думки, домінантному здоровому ґлузду, шляхом поширення і встановлення альтернативної концепції реальності як нового гегемонічного здорового глузду. Іншими словами, створення контргегемонічної мобілізації (Carroll and Ratner, 1994; Mayo, 1999), що кидає виклик переважаючій гегемонії. Для того, щоб такий контргегемонічний проект був успішним, дуже важливо, щоб рухи, які прагнуть соціальних змін, створили необхідні альянси. Контргегемонічні сили повинні сформувати новий історичний блок, щоб кинути виклик гегемонічному порядку і створити нову (контр) гегемонію[3]. Однак, з цієї точки зору, створення коаліцій, саме по собі, не обов’язково є вираженням успішної контргегемонічної мобілізації. Якщо складні групи інтегруються в сузір’я домінуючих соціальних груп, така «коаліція» скоріше буде вираженням здатності гегемонічного порядку включати і нейтралізувати опозицію. У таких контекстах може бути використаний термін кооптація (Meeuwisse and Sunesson, 1998; Sunesson, 1989). Кооптація відбувається, коли владні групи запрошують опозиційні, надають їм ресурси та вплив, що створює залежність і зменшує їх опозиційний потенціал. Успіх руху, або організації руху залежить від їх спроби кинути виклик гегемонічній структурі влади, на думку Керролла і Ратнера (2001, с. 609), «…уникаючи як інтеграції у наявні інституційні порядки, так і маргіналізації на периферію політичної свідомості». Тобто, необхідно, щоб потенційно контргегемонічна мобілізація не була нейтралізована шляхом включення в практично незмінний існуючий соціальний порядок, також важливо не стати маргіналізованим явищем, що має відношення лише до вузького кола особливо політично обізнаних осіб.
Таким чином, можна простежити дилему балансування альянсів рухів з контргегемонічними прагненнями, відповідно до викладеної вище перспективи. З одного боку, необхідний певний рівень широти в коаліції; з іншого боку, тісний зв’язок з впливовими групами може призвести до ситуації, коли пригноблені групи стають об’єктом кооптації. Лідери і представники складних і підлеглих груп можуть бути поглинутими в існуючий порядок, який цементує і розширює гегемонічну структуру влади. Але водночас в цій лінії теорії часто відзначається, що контргегемонічна мобілізація і гегемонічне розмноження рідко є однозначними процесами (Hall, 1988). З цієї точки зору також важливо, щоб не існувало чіткого поділу між державою та громадянським суспільством (це зауважив Ґрамші (1988) у своїх «Тюремних зошитах»).
Капіталістичну державу, на думку Ґрамші, не слід розуміти у вузькому сенсі, як щось обмежене урядом і репресивними інститутами (поліцією, військовими), які можуть застосовувати силу для забезпечення соціального порядку. Держава також включає в себе сферу, в якій переважаючий порядок захищається через вироблення консенсусу, який здійснюється в більш цивілізованих умовах, в тому числі в різних формах освіти. Але, як уже зазначалося, цей консенсус не встановлений простим і механічним способом, він завжди може бути оскаржений контргегемонічними силами в триваючій війні різних позицій.
Метод і дані
У цій статті я об’єдную якісні дані зі спостереження за учасниками, документи та веб-сторінки, зібрані під час мого докторського дослідження (Nordvall, 2008) з кількісними даними опитування, проведеного мною з колегами, про учасників місцевих соціальних форумів у Швеції (Wennerhag et al., 2006). Зв’язок між соціальними форумами руху за глобальну справедливість та інституціоналізованою системою народної освіти розглядається з акцентом на організаційні процеси пов’язані з цим. Коли я ілюструю підхід до ABF, проведений організаторами активістських організацій у русі за глобальну справедливість, я використовую якісні дані з організаційного процесу, що стоїть за появою соціальних форумів у Швеції. Особливо це стосується Стокгольмського соціального форуму, за появою якого я слідкував впродовж інтенсивних етнографічних польових досліджень з січня 2003 року по серпень 2004 року. Емпіричні дані польових досліджень також були використані в якості основи для моїх інтерпретацій економічних та організаційних зв’язків соціального форуму з інституціоналізованою народною освітою. Щоб вивчити взаємодію, з акцентом на підхід ABF до руху за глобальну справедливість, я проаналізував ідеологічну платформу ABF, яка була переглянута в середині 2000-х років (ABF, 2006a), річний звіт (ABF, 2006b) та тексти, опубліковані на веб-сайті ABF протягом того ж року. Як етнографічні дані, так і дані з документа ABF та веб-сторінок були зібрані під час моєї докторантури (Nordvall, 2008).
Щоб проілюструвати підхід до інституціоналізованої народної освіти, який можна розрізнити серед учасників соціальних форумів, я використав результати опитування трьох місцевих соціальних форумів у Швеції (N = 1066) – в Лунді, Стокгольмі та Гетеборзі. Основні результати, в тому числі методологічні міркування щодо опитування, опубліковані в книзі «Активісти» (Wennerhag et al., 2006).
Від Порту-Алегрі до Стокгольма
З моменту, коли він вперше відбувся в 2001 році, Всесвітній соціальний форум виріс як за кількістю учасників, так і з точки зору широти – як глобальний процес. У перший рік взяли участь 4702 зареєстрованих учасників з 113 країн і 500 організацій. Коли форум був організований вчетверте, в січні 2005 року він залучив 155 000 зареєстрованих учасників зі 135 країн і 6 872 організацій в Порту-Алегрі (Glasius and Timms, 2006, стор. 202). Для підвищення характеру глобального процесу, ВСФ на кілька років перемістився до інших країн. У 2004 році захід відбувся в Мумбаї, Індія, а в 2007 році він був проведений у столиці Кенії – Найробі. У 2011 році ВСФ був організований в Дакарі, Сенегал. Найбільш відчутним проявом того, що подія стала глобальним процесом, є сотні місцевих, національних, континентальних і тематичних соціальних форумів, які були створені і поширені практично на всіх континентах. У Швеції місцеві соціальні форуми існують з 2002 року, а перші були проведені в Норрчепінгу і Лунді. З тих пір соціальні форуми з’явилися в Уппсалі, Умео, Стокгольмі, Гетеборзі, Лінчепінгу (всі великі або середні університетські міста).
Коли в Швеції був створений феномен соціального форуму, з’явився прямий контакт з субсидованою державою народною освітою. Незабаром партнером стала Освітня асоціація робітників (ABF). Це сталося вже на перших шведських соціальних форумах, організованих у 2002 році в Норрчепінгу та Лунді, де програми оголосили, що ABF є одним зі співорганізаторів. Значна частина діяльності форумів, за словами співробітників ABF, яких я опитав, може адмініструватися і реєструватися як культурні програми, які є категорією діяльності, яку організація може вказати, коли звертається за державною підтримкою. Діяльність на шведських форумах, зазвичай, як і в міжнародних колег (cf. Glasius and Timms, 2006, pp. 212–224), супроводжується тренінгами та семінарами, на яких піднімаються питання глобалізації, приватизації та маркетизації соціального забезпечення, радикальних стратегій та бачень, фемінізму, питань ЗМІ та міжнародної солідарності. Завдяки моїм власним спостереженням (у Стокгольмі) та інтерв’ю з організаторами (в Уппсалі) я також помітив, що деякі плани, здійснені під час організації форуму, офіційно зареєстровані під керівництвом ABF.
Навіть деякі народні вищі школи були включені в процес соціального форуму, пропонуючи місця для проведення форумів і свої послуги в якості організаторів заходів на форумах. Під час планування Стокгольмського соціального форуму я помітив організацію одноденного курсу під керівництвом народної вищої школи Färnebo , метою якого було навчання організаторів роботі з зустрічами учасників. Принаймні два вчителі з народних вищих шкіл брали участь у плануванні Стокгольмського соціального форуму, що, принаймні частково, зараховувалось їм як робочі години. Таким чином, субсидовані державою людські ресурси сприяли реалізації соціального форуму.
Однак, найяскравішим проявом організаційного зв’язку між Стокгольмським соціальним форумом та інституціоналізованою народною освітою було розміщення заходу. Стокгольмський соціальний форум впродовж чотирьох днів у травні 2004 року представив програму з більш ніж 200 заходів, що відбулися на двох основних місцях у центрі Стокгольма: будівлі ABF в народних вищих школах Sveavägen та Skeppsholmen. Ці місця були доступні безкоштовно для Стокгольмського соціального форуму (як парасолькової організації), який формально організував захід. Доступ до локації ABF слід розглядати у зв’язку з тим, що стокгольмська ABF також була членом цієї головуючої організації разом з ATTAC[4], місцевою організацією Друзів Землі, феміністським аналітичним центром під назвою Lacrimosa, відділом Шведської конфедерації профспілок (LO) в Стокгольмі[5], активістською групою Globalization From Below, мережею міжнародних організацій солідарності та мережею прогресивних народних вищих шкіл (Offensiv folkbildning).
Захід відбувся не тільки в приміщеннях інституціоналізованої народної освіти. Велика частина загальної роботи з планування заходу також була здійснена в приміщенні Стокгольмського ABF, який став постійним місцем зустрічей, до якого були запрошені особи та організації зацікавлені в процесі планування. Ці запрошення були частково розіслані через розсилки асоціаціям (фінансовані ABF) і через веб-сайт Стокгольмського соціального форуму, де була опублікована наступна інформація:
…Кожного другого четверга, о 17-18.00 в будинку ABF, проводяться відкриті планові зустрічі з усіма групами планування, які відкриті для всіх зацікавлених. Рада збирається в будинку ABF по четвергах в непарні тижні о 17.00 (Стокгольмський соціальний форум, 2004)
На додаток до підтримки з розміщенням, секретар з навчання, найнятий ABF, був залучений на регулярній основі в процес планування. Однак основна робота проводилась іншими на добровільній основі. ABF також відповідала за ряд заходів на соціальному форумі, включаючи оплату запрошеним спікерам.
Очевидно, реакція організаторів на підтримку ABF була оцінена. Коли секретар з питань навчання запропонував користуватися своїми приміщеннями, а також іншою підтримкою, його зустріли з великим ентузіазмом. Це було особливо помітно на початковому етапі, коли фінансування заходу було незрозумілим, і ABF, серед іншого, взяла на себе зобов’язання фінансово гарантувати можливість запрошення деяких іноземних спікерів. Фінансова підтримка, адресована соціальному форуму в цілому, потім стала відправною точкою для широкого процесу запрошення ключових доповідачів. Емейл електронній групі, яка функціонувала як майданчик для спілкування між фізичними зустрічами, написаний активістом ATTAC з координаційними обов’язками, ілюструє, як сприймлась підтримка ABF:
Пройшлись списком запрошень і мало розраховували на авіаквитки… Якщо вважати 3000 шведських крон за середню суму на житло/проживання, я отримую попередню суму всіх витрат в межах 60000 крон [оцінка автора листа] з кишені ABF – на тих, хто прийняв запрошення в теперішній ситуації [ім’я п’яти запрошених гостей з країн, включаючи Індію, Південну Африку і Канаду]. Крім того, можна знайти часткове фінансування з інших джерел…
Запрошення міжнародних гостей, у свою чергу, мали значний вплив на зміст та маркетинг соціального форуму, оскільки ці гості були підсвічені в програмі та на плакатах. Отже, взаємодія між ABF та економічно слабшими групами активістів глобалізації серед організаторів, таких як Globalization From Below та ATTAC, окреслила основні контури соціального форуму.
ABF був безперечно невід’ємною частиною появи соціального форуму в Стокгольмі. Тому місцевий соціальний форум, у свою чергу, значною мірою опосередковано інтегрувався у народну освіту субсидовану Шведською державою.
Економічний і коаліційний стратегічний підхід
Очевидно, що потреба в ресурсах – просторі та грошах – була рушійною силою взаємодії організаторів з ABF. Чи означає це, що ABF сприймався як «дійна корова» серед менш заможних організацій, яка забезпечувала ресурси, якими активісти тоді повністю управляли самостійно? Мої польові дослідження показують, що описувати співпрацю таким чином було б занадто редукціоністським поясненням. Крім економічного аспекту у взаємодії був ще ідеологічний і стратегічний виміри.
Включення ABF як коорганізатора не було результатом технічної процедури, пов’язаної з грантом. Скоріше, це відповідає заявленій ідеологічній позиції соціального форуму. У Хартії принципів, що складає основу всесвітнього соціального форуму, яка з незначними правками була прийнята як платформа і місцевим форумом, зазначено, що форум складається з «груп і рухів громадянського суспільства, які виступають проти неолібералізму». З цієї причини організатори відкинули можливість співпраці зі Stockholm City (муніципалітетом Стокгольма), оскільки вважалося важливим підкреслити, що цей захід був організований громадянським суспільством та через громадянське суспільство, до якого, як передбачалося, належала ABF. Крім того, вражало те, що зв’язок ABF з профспілковим рухом та їх діяльність (наприклад, навчальні гуртки та політичні лекції) вважалися такими, що відповідають ідеологічній позиції форуму проти неолібералізму.
На початку організації форуму ABF стала використовуватися як сполучна ланка з групами, які, на думку перших учасників планування заходу, представляли собою політичний інтерес. Найяскравішим прикладом були профспілки, до членів яких важливо було достукатися. Важливість залучення Шведської конфедерації профспілок (LO) була підкреслена на декількох перших зустрічах, перш ніж ця організація в кінцевому підсумку приєдналася до процесу соціального форуму. Під час цих зустрічей з планування та в інтерв’ю кілька активістів з досвідом екологічного руху та роботи в рамках міжнародної солідарності та глобальної справедливості заявили, що «як правило, важко залучити LO» до спільної діяльності.
На кількох зустрічах, які я спостерігав, освітній секретар з ABF взяв на себе роль посередника в LO, і в деякій мірі роль радника з питань, про те, з якими людьми в організації можна було б зв’язатися і як інтерпретувати спочатку нерішучу реакцію LO на запрошення. Після цього посередництва, здавалося розумним включити районну організацію LO в Стокгольмі в процес соціального форуму, і це відбулося через п’ять місяців після першої зустрічі з планування. LO став активною співорганізацією з представниками ради головуючої організації та людьми, які беруть участь у роботі програми.
Ця близькість до робітничого руху, в якому ABF має мережевий зв’язок з профспілковим рухом, була визнана іншими організаторами як значна стратегічна та ідеологічна цінність. Відносини цих організаторів з ABF характеризувалися тим, що можна назвати коаліційним стратегічним підходом. Ці відносини не можуть бути зведені тільки до питання грошового обміну. Наступний уривок з моїх польових записок з однієї з ранніх організаційних нарад, коли LO ще не приєднався до команди, ілюструє цей підхід (імена вигадані). Агнета представляє радикальну культурну організацію (Ordfront), а Ларс представляє ATTAC.
Агнета: Так, якщо вони [LO] приєднаються, вони, ймовірно, не будуть з такою кількістю активістів. Але вони, звичайно, можуть допомогти нам в інших питаннях – наприклад в економічних.
Ларс: Але якщо головна мета залучення LO, це отримання фінансування, ми могли б просто не робити цього. Головне – звернутися до профспілок та профспілкових активістів.
Отримання економічних внесків цінне для організаторів, на що вказує Агнета. Але інші ідеологічні і стратегічні цінності взаємодії з робітничим рухом представлені Ларсом як більш важливі. У своїй заяві він наголосив на важливості не тільки мати фінансові відносини з LO, але й будувати особисті відносини з профспілковими активістами. Прагнення «досягти» і «залучити» LO серед активістів, таких як Ларс, слід розуміти як прагнення мобілізувати LO та пов’язані з нею профсоюзи «блакитних комірців», які об’єднують понад півтора мільйони робітників і, таким чином, можуть бути значним потенційним союзником у боротьбі з неолібералізмом. Однак традиційно LO тісно пов’язана із Соціал-демократичною партією, яка на той час перебувала при владі; з урядом, який здійснив кілька реформ під впливом неоліберальних ідеалів, яким соціальні форуми кинули виклик (cf. Ryner, 2002). Таким чином, коли LO, нарешті, вирішили взяти участь, як формально, так і з активними представниками в організації соціального форуму, це стало успіхом для організаторів.
Довіра учасників соціального форуму до інституціоналізованої народної освіти
А як щодо учасників соціального форуму, коли він нарешті організований? На основі дослідження (Wennerhag et al., 2006), проведеного на соціальних форумах в Лунді, Стокгольмі та Гетеборзі в 2004 році, можна побачити певні закономірності у відношенні учасників до інституціоналізованої народної освіти. Одним зі способів забезпечення цього взаємозв’язку є розгляд рівня залученості учасників у заходи, навчальні гуртки та курси народної вищої школи, які проводяться інститутами народної освіти.
У відповідях на анкети було виявлено, що 77% учасників форуму вказали, що вони брали участь принаймні один раз у навчальному гуртку, що відповідає середньому показнику для шведського населення в цілому. 41% сказали, що вони брали участь у навчальному гуртку протягом останнього року, в порівнянні з цифрою для населення в цілому 26 % (Folkbildningsrådet, 2006, стор. 12). Учасники соціальних форумів значною мірою також є учасниками навчальних гуртків. Те ж саме стосується і навчання в народних вищих школах. 33% сказали, що вони хоча б раз навчались на курсі народної вищої школи, в порівнянні з 12% населення в цілому (Jonsson and Gähler, 1995, p. 15).
На основі опитування не можна визначити, чи участь у навчальних гуртках та на курсах народних вищих шкіл передувала участі в русі за глобальну справедливість, або навпаки. Однак можна зробити висновок, що ці форми участі не є взаємовиключними. Навпаки, між двома видами діяльності існує багато спільного.
В опитуванні учасників форуму також запитували про їхню довіру до різних структур та установ. Одне з питань стосувалося «навчальних асоціацій та аналітичних центрів з лівими поглядами (наприклад, LO-idédebatt та ABF)». Питання було сформульовано з метою виявлення можливих відмінностей в довірі по відношенню до різних частин робітничого руху, також його можна використовувати як показник довіри до інститутів народної освіти. Учасники форуму висловили відносно високий рівень довіри до навчальних асоціацій. Учасники, як правило, мають значно більшу довіру до дослідницьких асоціацій та аналітичних центрів лівих сил (67 % мають досить велику / велику довіру), ніж, наприклад, до засобів масової інформації (лише 12 %), надавачів юридичних послуг (30 %), LO (34 %) або політичних партій (33 %).
В цілому, розумно припустити, що активісти, які беруть участь, і ті, хто організовує соціальні форуми у Швеції, розглядають ABF як щось інше, ніж представника домінуючого порядку або як частину істеблішменту, якому вони не довіряють. Вони розрізняють ABF і політичні партії, а також ABF і LO. Таким чином, при розумінні участі ABF у виникненні соціальних форумів, слід враховувати не тільки привнесення фінансових і матеріальних ресурсів. Ці ресурси, безумовно, важливі для менш успішних організацій (таких як ATTAC), але розвиток також має розглядатися в світлі досвіду довіри та відчуття спільноти у відношенні до ABF.
Включення ABF до політичних тем руху за глобальну справедливість
Отже, які відносини у старого інституту народної освіти з новим рухом за глобальну справедливість? ABF сама по собі є складною головуючою організацією, яка складається з декількох частин і організацій, що ускладнює коментування всіх цих питань. Але вражає те, що рух за глобальну справедливість вплинув на інститути народної освіти, принаймні щодо ідеологічної риторики центрального рівня організації. Показовим прикладом є остання ідеологічна платформа ABF, прийнята в травні 2006 року, яка діє й досі, під назвою «Зробити інший світ можливим», яка посилається на головне гасло руху за глобальну справедливість «інший світ можливий». На цій платформі взаємозв’язок прослідковується дуже чітко. Підкреслюється, що ABF «необхідно дізнатися більше і взяти участь у новому протистоянні, яке виникає в міжнародному русі солідарності та справедливості» (ABF, 2006a, стор. 22). Крім того, зазначено, що:
ABF буде частиною руху за глобальну справедливість. У співпраці з новими та усталеними рухами в межах і за межами національних кордонів ми хочемо пов’язати локальну й глобальну боротьбу за справедливість і демократію. (ABF, 2006a, стор. 22)
Центральний веб-сайт ABF прокомунікував подібне повідомлення. У наступному прикладі, який представлений на сайті в форматі новин як ілюстрація різних заходів ABF по всій країні, описується місцевий соціальний форум в Лунді.
Соціальні форуми, які прагнуть до нового світового порядку, тепер доступні по всьому світу. 3-5 лютого Лунд втретє наповнений майстер-класами, семінарами, лекціями та культурою. ABF, звичайно, є частиною цього. (ABF, 2006c)
Соціальні форуми описуються не як щось незрозуміле на периферії спектру діяльності організації, а як природна подія, в якій ABF бере участь. На веб-сайті ABF у вересні 2006 року був опублікований звіт про загальнонаціональну організацію навчальних гуртків на тему ВСФ та глобальної справедливості:
ABF організовує групову поїздку на Всесвітній соціальний форум в Кенії. Участь у Форумі буде поєднуватися з візитами до різних організацій та проектів.
Поїздка пов’язана з підготовчими навчальними гуртками, організованими департаментами ABF у кількох містах країни. Учасники спільно дізнаються більше про питання, які часто обговорюються на ВСФ, такі як глобалізація та глобальна справедливість, а також уважно вивчатимуть ситуацію в Африці у зв’язку з глобальним розвитком. (ABF, 2006d)
Діяльність, пов’язана з ВСФ, висвітлюється не тільки на веб-сторінці. У річному звіті ABF за 2005 рік дві сторінки присвячені звітові з поїздки в Порту-Алегрі, у якій співробітники ABF брали участь впродовж року. Цей звіт з Всесвітнього соціального форуму написаний як журналістська стаття і проілюстрований фотографіями. Знову ж таки, зрозуміло, що ABF представляє себе як частину руху ширшого за соціальний форум.
Разом з більш ніж 100 000 людей з усього світу ABF взяли участь у величезній демонстрації за справедливість, солідарність, рівність і мир, яка розпочала форум. (ABF, 2006b, с. 27)
Ці приклади показують, як основні проблеми руху за глобальну справедливість, його символічні місця зустрічі та мова були включені в самопрезентацію ABF та її сферу діяльності. ABF перебувала під впливом політичних тем руху за глобальну справедливість і реалізовувала їх таким чином, який закарбовує ідеологічну спорідненість з цим новим рухом.
Також тісний зв’язок ABF з рухом за глобальну справедливість, з критичної точки зору, був підкреслений ліберальними і консервативними громадськими думками. Ліберальний політичний журнал Neo присвятив розділ із кількох сторінок тому, щоб привернути увагу до цих відносин:
«Форум: молодь» [“Forum: young”, подібний тип форуму, проведений ABF] і “Skåne Social Forum” – не перший випадок, коли антидемократичні ліві і ABF … об’єднали свої інтереси. ABF, найбільша освітня асоціація, як з точки зору кількості членів, так і за об’ємом діяльності і державних грантів – у 2008 році урядовий грант ABF складе трохи більше 469 мільйонів крон – в останні роки кілька разів працювала або допомагала групам, що належать до крайніх лівих. Крім Suf [молодіжної організації синдикалістів] та пов’язаних з ними planka.nu, такі організації, як Революційна комуністична молодь (RKU) та Робітнича сила [троцькісти] також отримали вигоду від щедрості ABF.
У редакційній статті консервативної щоденної газети Svenska Dagbladet, заснованої на звіті в Neo, письменник Клас Арвідссон (2008) критикує те, як ABF пов’язує себе з компаньйоном у подорожі проти «глобалізації, якою рухає ринок», який зазвичай бореться проти поліцейських на вулицях під час засідання Світової організації торгівлі. «Чи не мали б самі соціал -демократи бути зацікавлені змушувати ABF до менш бурхливих місць зустрічі», – риторично запитує він. Таким чином, навіть противники руху за глобальну справедливість помітили – і були шоковані – взаємодією з тими частинами народної освіти, які фінансувались урядом. У відповідь на цю редакційну статтю голова ABF Карл-Петтер Торвальдссон (2008) пояснив позицію, яку зайняли його організації такими словами:
Наша мета, коли ми організовуємо заходи з організаціями, які не пристосовані до життя в умовах демократії, полягає не в тому, щоб перетворити їх на «хороших соціал-демократів», а, можливо, змусити їх стати хорошими демократами, коли вони подорослішають, і не ховатись у своєму неприйнятті суспільства. Це не безвідповідальне загравання з екстремістами – ми переконані, що діалог кращий за монолог – що дебати краще, ніж мовчання – що відкритість краще, ніж секретність.
Отже, присутність радикальних, а іноді навіть революційних груп на, наприклад, соціальних форумах, де ABF виступає в якості організатора, не повинна розглядатися як ознака основної позиції освітньої асоціації. Навпаки, в організації домінують соціал-демократи, а плюралістичний порядок денний, описаний у цитаті голови вище, звичайно, може розглядатися як стратегія, щоб у довгостроковій перспективі перетворити найбільш радикальні політичні елементи на «хороших демократів» в межах сучасної ліберальної демократії.
Обговорення
Результати, представлені в цій статті, показують, що соціальні форуми в Швеції, здається, значно інтегровані в загальну систему народної освіти організаційно і фінансово, а також риторично. Здається, тут немає значного конфлікту або зіткнення інтересів. Інститути народної освіти є ключовими економічними гравцями в появі соціальних форумів у Швеції, і серед учасників руху за глобальну справедливість існує велика довіра до ABF. Крім того, у таких організацій, як ATTAC, здається, існують також ідеологічні та коаліційні стратегічні причини для взаємодії з ABF. Також зрозуміло, що багато тих, хто бере участь у соціальних форумах, відвідували народні вищі школи і брали участь у навчальних гуртках. Існує також високий ступінь сприйнятливості тем руху за глобальну справедливість, який значною мірою був інтегрований в інституціоналізовану народну освіту, яку представляє ABF.
З огляду на образ конфліктів, і відмінності між старими та новими рухами, які часто представляють дослідники (часто цитований приклад – Finger, 1989) і коментатори, таку співпрацю можна вважати неочікуваною. Однак, загальна ідея про те, що старі і нові соціальні рухи, а також діяльність і організації, пов’язані з ними, будуть сильно відрізнятися один від одного, є проблематичною (Holst, 2011). У соціологічних дослідженнях, зосереджених на нових соціальних рухах, часто існує занадто спрощена поляризація між «новими» і «старими» рухами (Thörn, 2002, с. 159-160). Деякі дослідники зауважують (Scott, 1990; Spencer, 1995), що між так званими новими і старими рухами існує багато спільного з точки зору організації, навчального середовища та процесів ідентифікації, і навіть сумнівно, чи є соціологічно обґрунтовано порівнювати їх.
Для ABF і соціальних форумів руху за глобальну справедливість дійсно існували точки дотику, як на практиці, так і в політичній орієнтації. Освітні методи, такі як семінари та лекції, а також акцент на конфлікті між працею та капіталом, мають вирішальне значення для обох сторін. Можна також відзначити, що коли феномен глобального соціального форуму був встановлений у Швеції, він був названий і оформлений учасниками і спостерігачами як народна освіта, тобто фолькбільдунґ (Nordvall, 2002). Таким чином, був встановлений зв’язок між національною історичною традицією народної освіти (у вигляді навчальних гуртків, народних вищих шкіл і лекцій) і глобальним явищем, яке можна простежити до Латинської Америки і Порту-Алегрі, де воно вперше зародилось.
Хоча ABF у своїй ідеологічній платформі та в частинах своєї діяльності приєдналася до руху за глобальну справедливість, важливо підкреслити, що робітничий рух у Швеції (як і в інших місцях) не є однорідним. Наприклад, Адрієна Сербом (2005) показала, що сприйняття глобалізації серед представників на місцевому рівні в рамках робітничого руху в значній мірі узгоджується з неоліберальною концепцією глобалізації як неминучого економічного процесу, який змушує робітників різних країн конкурувати замість того, щоб розглядати глобалізацію як щось, що збільшує потребу в глобальних рухах і міжнародній солідарності. Маґнус Райнер (2002) описує, як соціал-демократичне керівництво Швеції в 1990-х роках відзначилось відповідною неоліберальною орієнтацією в мисленні і діях.
Нарешті, описану взаємодію можна охарактеризувати як сильнішу контргегемонічну мобілізацію, чи як нейтралізуючий процес кооптації? З одного боку, рух за глобальну справедливість отримує як фінансову, так і політичну підтримку завдяки своїй взаємодії з інституціоналізованою народною освітою, яку представляє ABF. Це, швидше за все, збільшить його вплив і діяльність як проекту, який має намір кинути виклик тому, що сприймається як неоліберальна гегемонія. З іншого боку, якщо враховувати фундаментальну залежність навчальних асоціацій від державних субсидій і розглядати ABF і народну систему освіти як (непряму) частину державного управління (пор. Ліндгрен, 1999), взаємодію також можна інтерпретувати як прояв кооптації.
Дослідження кооптації як явища підкреслили, що державне управління часто сподівається, що, за рахунок включення зовнішніх рухів, «аура респектабельності» буде передана від кооптованих рухів до адміністративної організації (Sunesson, 1989, стор. 407). З цієї точки зору, інтеграція руху за глобальну справедливість в секторі народної освіти може розглядатися як приклад цього, так як розширене державне управління (ABF) залежить від наявності елементу радикалізму, оскільки це (ідеологічне профілювання) є однією з умов уряду для фінансування інститутів народної освіти (Folkbildningsrådet 2012, стор. 8). Щоб легітимізувати своє існування, такі освітні асоціації як ABF, повинні продемонструвати, що вони відрізняються від загальної та формальної освіти дорослих, тобто мають певний ідеологічний профіль.
Отже, інтеграція політичних тем руху за глобальну справедливість, підтримка та участь у діяльності цього руху можна витлумачити як процес кооптації, результатом якого є легітимність системи народної освіти. Хоча, це також можна розглядати як безпрограшну win–win ситуацію, тобто соціальний рух розвинув свою політичну орієнтацію, яку ABF підтримує, а також отримує вигоду, представляючи себе як альтернативу основному напрямку освіти для дорослих. Однак цей тип кооптації, де рухи «позичають» свою радикальну політичну ауру державним (в даному випадку напівдержавним) інститутам, іноді призводив до зміни політичної орієнтації рухів і організацій на менш конфліктоорієнтовану, з більш скромними претензіями на зміни і більшою маргіналізацією радикальних груп. Сталося й дещо інше: організації руху звернулися до професійних організацій, що працюють від імені держави, як це сталося в частинах екологічного руху, а також у некомерційних організаціях, що працюють з соціальними проблемами (Boström, 2000; Meeuwisse and Sunesson, 1998). Народна освіта з акцентом на глобальну справедливість була [відповідно до урядового законопроекту 2006 року (пропозиція 2005/06:192, с. 43), тобто політичного документа, який регулює та встановлює порядок денний для народного сектору освіти] однією (з кількох) прописаних активностей, яка виправдовує державні гранти освітнім асоціаціям та народним вищим школам. Зазначений урядовий законопроект, який був написаний соціал-демократичним урядом, але був реалізований центристсько-ліберальним урядом, який вступив на посаду восени 2006 року, як і раніше, є тим, що регулює сектор народної освіти. Такий розвиток руху за глобальну справедливість, який схожий на розвиток соціальних організацій і частин екологічного руху, вказує на форму кооптації. Однак важливо також не обмежувати аналіз цим аспектом, тобто не зводити взаємодію до питання про кооптацію.
У випадку з рухом за глобальну справедливість, це, мабуть, слід розглядати у світлі сучасного глобального капіталізму. Сьогодні ринкові сили і транснаціональні корпорації діють в глобальному масштабі, і ні національним державам, ні соціальним рухам не вдалося мобілізувати явну противагу. Це очевидно робить інші виміри конфлікту більш важливими, ніж протистояння держави і громадянського суспільства.
Натомість ми можемо собі уявити лінію конфлікту, яка пронизує як громадянське суспільство, так і державу, яка породжує несподівані коаліції. П’єр Бурдьє (1998) зауважив, що в боротьбі з неолібералізмом лінія конфлікту проходить не обов’язково між, скажімо, державними установами та соціальними рухами, а скоріше між Міністерством фінансів та Міністерством соціальних справ (або на той час Міністерством освіти), які об’єднуються в різних напрямках з силами як у приватному секторі, так і в громадянському суспільстві. Є приклади того, як інші соціальні рухи в Швеції створили відповідні «перехресні» лінії конфлікту. Магнус Бострьом (2000) показує, як частини державної адміністрації (Міністерство довкілля) взаємодіють і шукають підтримки екологічного руху в переговорах з іншими частинами державної адміністрації.
Оскільки система народної освіти, представлена ABF, вже є драйвером на початкових етапах появи соціальних форумів у Швеції, відносини не слід розглядати як поступове включення нового руху в усталений порядок, як це відбувається при розмові про кооптацію. Інституціоналізована народна освіта є скоріше однією з сил, які сприяли формуванню соціального форуму руху за глобальну справедливість у Швеції з самого початку.
Існують причини піддати сумнівам популярні уявлення про взаємозв’язок між державою і громадянським суспільством як взаємозв’язок між монолітним механізмом, який стежить за статус-кво, і вільною зоною, де радикальні суб’єкти можуть працювати на соціальні зміни. В цій концепції, яку можна вирізнити навіть у раніше цитованій платформі ВСФ, йдеться про різку відмінність між морально хорошою сферою (cf. Stubbegaard, 1998) і, з іншого боку, державою, яка постійно загрожує втрутитися і контролювати діяльність індивідів і добровільних об’єднань.
І поняття громадянського суспільства, як вільної зони поза межами здійснення влади, і сама ідея чітко помітної межі є сумнівними. Джон Еренберг (1999, с. 249) підкреслює, наприклад, що громадянське суспільство також характеризується примусом, виключенням і нерівністю, і що ця сфера може бути використана для обслуговування всіх можливих інтересів. Також державна комплексна діяльність може бути пов’язана з різними інтересами, як обговорювалося вище. Межа між цими сферами не очевидна. Великі і частково фрагментовані тюремні записки Антоніо Ґрамші містять наступні аргументи, які виступають проти статичного поділу між державою і громадянським суспільством:
Підхід руху за вільну торгівлю ґрунтується на теоретичній помилці, практичне походження якої не важко визначити, а саме відмінність між політичним суспільством і громадянським суспільством, яка перетворена в і подається як органічна, тоді як насправді вона є лише методологічною. Таким чином, стверджується, що економічна діяльність належить громадянському суспільству, і що держава не повинна втручатися, щоб регулювати її. Але оскільки насправді громадянське суспільство і держава є одним і тим самим, то слід чітко розуміти, що невтручання також є формою «державного регулювання», введеного і підтримуваного законодавчими і примусовими засобами. Це цілеспрямована політика, свідома власних цілей, а не спонтанне, автоматичне вираження економічних фактів. (Ґрамші, 1988, с. 210)
Поділ між громадянським суспільством і державою слід розглядати як методологічний, а не як емпіричний факт (згідно з Ґрамші в цьому міркуванні), а також як поділ, який розглядається як політично та ідеологічно створений відповідно до різних інтересів і сил. Якщо субсидована державою система розвинулася для інтеграції діяльності соціального руху, вона не повинна бути зведена до питання кооптації або зараження «чистого» опору. Якщо держава закриває систему підтримки, яка опосередковано фінансує таку діяльність, це не означає, що рухи звільняються від державного контролю. Відсутність формальних урядових регуляторних режимів і фінансування – те, що Ґрамші назвав невтручанням – також можна розглядати як стратегію контролю за розвитком політичних організацій і соціальних рухів. Одним із наслідків такої політики може бути, наприклад, те, що некомерційні організації більше орієнтовані на приватний сектор. Це, в свою чергу, може означати, що діяльність буде адаптована до очікувань корпоративних спонсорів або призведе до більш високих зборів/податків, що може виключити важливі соціальні групи.
Взаємодія між новими соціальними форумами та старими народними освітніми практиками та установами в Швеції, описана в цьому дослідженні, підкреслює необхідність вирішувати проблеми передбачуваних конфліктів між новими і старими рухами, а також саму по собі цю відмінність між ними. Також не обов’язково повинні виникати конфлікти між організаціями інтегрованими державою та новими соціальними рухами. У боротьбі з неолібералізмом цілком можуть бути коаліції між організаціями, які долають дихотомію між державою і громадянським суспільством. Однак тут слід враховувати історичні чинники. Швеція має давню традицію співпраці між державою і народними рухами, що типізує шведську версію так званої корпоративної держави (Ротштейн, 1992). Авторитарна держава з меншим ступенем контакту з народними рухами, ймовірно, створить менше місця для таких перехресних коаліцій.
Однак, ще занадто рано говорити, чи покращить широка взаємодія, проілюстрована в цій статті, контргегемонічну мобілізацію руху за глобальну справедливість, або ж вона зменшить його вплив через процес нейтралізуючої кооптації. Наслідки, з точки зору соціальних та ідеологічних змін, не можуть бути визначені через короткий час існування цього руху, а отже, залишаються для майбутніх досліджень.
Хоча сьогодні може здатися, що рух за глобальну справедливість у Швеції впродовж останніх років радикально зменшився, а організація соціальних форумів, здається, досягла піку в середині 2000-х років, вплив руху на трансформацію гегемонічної неоліберальної згоди, у ретроспективі, дійсно значний. Деякі ознаки можна побачити вже зараз. У травні 2012 року на своєму національному конгресі LO – Шведська конфедерація профспілок, яка увійшла в процес соціального форуму досить пізно – вперше заявила, що вони, на відміну від Соціал-демократичної партії, проти того, щоб приватні спекулянти працювали в секторі соціального забезпечення (Berglund, 2012). Також варто мати на увазі, що якщо європейська економічна криза, яка зараз загострюється в Греції, пошириться далі на північ, відносини і коаліції, побудовані в процесі соціального форуму, можуть стати найбільш актуальною платформою для подальшої мобілізації. Крім того, зусилля в рамках процесу соціального форуму з розробки і поширення уявлень про альтернативи неоліберальній економічній політиці можуть окупитися, оскільки, здається, стає все більш очевидним, що потрібно зробити щось радикальне для протидії нинішній капіталістичній кризі. Можливо це свідчить про те, що з’являється новий або, принаймні, трансформований гегемонічний консенсус.
Нотатки
1 MGJ також відомий як «рух проти глобалізації» або «рух рухів».
2 Шведська держава характеризується традицією залучення до державного управління кількох груп інтересів (профспілок, організацій роботодавців тощо). Модель часто називають «шведською корпоративною державою» (Rothstein, 1992, pp. 173–191).
3 У власних працях Ґрамші підкреслюється центральна роль робітничого класу і провідна роль комуністичної партії, а також матеріальні аспекти політичної боротьби (див. Holst, 2002). Однак у більш ревізіоністській неоґрамській (neo-Gramscian) інтерпретації, що використовується тут, ідея триваючої війни позицій розглядається як корисний інструмент для більш широкого обговорення радикальної соціальної та політичної боротьби (див. Carroll and Rahtner, 1994).
4 ATTAC (Association pour la Taxation des Transactions pour l’Aide aux Citoyens) – всесвітня організація, що бере свій початок у Франції, яка присвячує свою роботу широкому колу питань, пов’язаних з глобалізацією та критикою неоліберального ідеологічного домінування. ATTAC була однією з організацій, яка ініціювала перший Всесвітній соціальний форум, а в Швеції організація також була ініціюючою силою, коли мова йде про організацію місцевих соціальних форумів.
5 LO є центральною організацією для 15 філій, які разом мають 1,8 мільйона членів (робітничого класу). Представники – з місцевої організації.
Джерела
ABF (2006a) Gör en annan värld möjlig. Idéprogram. Stockholm: Arbetarnas bildningsförbund, Förbundsexpeditionen. ABF (2006b) Verksamhetsberättelse 2005. Stockholm: Arbetarnas bildningsförbund, Förbundsexpeditionen. ABF (2006c) ABF website, http://www.ABF.se (accessed 2 November 2012). ABF (2006d) ABF website, http://www.ABF.se (accessed 2 November 2012).
Arvidson, L. (1989) ‘Popular education and educational ideology’, in Ball, S.J. and Larsson, S. (eds.), The struggle for democratic education: equality and participation in Sweden. New York: Falmer. pp. 149–169. NI027 Popular Education.indd 143 01/02/2013 15:48 Popular Education, Power and Democracy 144 Arvidson, L. (1996) Cirklar i rörelse. Linköping: Mimer.
Arvidsson, C. (2008) ‘Varför trivs ABF ihop med extremvänstern?’, Svenska Dagbladet, 11 January 2008. Berglund, C. (2012) LO-ombud sa nej till välfärdsvinst. 27 May 2012. Retrieved from http://www.ka.se/index.cfm?c=101757 on May 29, 2012.
Boréus, K. (1994) Högervåg: Nyliberalismen och kampen om språket i offentlig debatt 1969–1989. Stockholm: Tiden. Boström, M. (2000) Om relationen mellan stat och civilsamhälle. Miljöorganisationers interaktion med statliga och politiska organisationer. Stockholm: Stockholm university/SCORE. Bourdieu, P. (1998) Acts of resistance: against the new myths of our time. Cambridge: Polity Press in association with Blackwell. Carroll, W.K. (2006) ‘Hegemony and counter-hegemony in a global field’, Social Justice Studies 1 (1), pp. 36–66.
Carroll, W.K. and Ratner, R.S. (2001) ‘Sustaining oppositional cultures in “post-socialist” times: a comparative study of three social movement organisations’, Sociology 35 (3), pp. 605–629. Carroll, W.K. and Ratner, R.S. (1994) ‘Between Leninism and radical pluralism: Gramscian reflections on counter-hegemony and the new social movements’, Critical Sociology 20 (2), pp. 3–26
della Porta, D. (2005) ‘Making the polis: social forums and democracy in the global justice movement’, Mobalization: an international journal, 10 (1), pp.73–94.
della Porta, D. (ed.) (2009) Another Europe. London: Routledge. Ehrenberg, J. (1999) Civil society: the critical history of an idea. New York: New York University Press.
Fairclough, N. (2000) New labour, new language? New York: Routledge.
Finger, M. (1989) ‘New social movements and their implication for adult education’, Adult Education Quarterly, 40 (1), pp. 15–22.
Folkbildningsrådet (2006) Budgetunderlag 2007–2009. Stockholm: Folkbildningsrådet Folkbildningsrådet (2012) Statsbidrag till studieförbund. Folkbildningsrådet: Stockholm
Glasius, M. and Timms, J. (2006) ‘The role of social forums in global civil society: radical beacon or strategic infrastructure?’, in Glasius, M. and Anheier, H. (eds.), Global civil society 2005–6. London: Sage. Gramsci, A. (1988) A Gramsci reader. Selected writings 1916–1935. Edited by Forgacs, D. London: Lawrence and Wishart. NI027 Popular Education.indd 144 01/02/2013 15:48 The global justice movement encounters Swedish popular education 145
Hall, S. (1988) ‘The toad in the garden: Thatcherism among the theorists’, in Nelson, C. and Grossberg, L. (eds.), Marxism and the interpretation of culture. London: Macmillan.
Holst, J.D. (2002) Social movements, civil society and radical adult education. Critical studies in education and culture series. Westport, CT: Bergin & Garvey.
Holst, J.D. (2011) ‘Frameworks of understanding the politics of social movements’, Studies in the Education of Adults 43 (2), pp. 117–127.
Jonsson, J.O. and Gähler, M. (1995) Folkbildning och vuxenstudier. Rekrytering, omfattning, erfarenheter. SOU 1995:141. Stockholm: Utbildningsdepartementet.
Lindgren, L. (1999) ‘Det idealiserade föreningslivet’, in Amnå, E. (ed.), Civilsamhället. Demokratiutredningens forskarvolym VIII. SOU. 1999:84.
Mayo, P. (1999) Gramsci, Freire and adult education: possibilities for transformative action. London: Zed Books. Meeuwisse, A. and Sunesson, S. (1998) ‘Frivilliga organisationer, socialt arbete och expertis’, Socialvetenskaplig tidskrift, 5 (2–3), pp. 173– 193.
Nordhaug, O. (2004) ‘Institutionalization of social commitment’, in Stenøien, J.M., Laginder, A.-M., Mørkved, T., Rubenson, K. and Tøsse, S. (eds.), Utfordringer for voksnes laering. Et nordisk perspektiv. Trondheim: VOX forskningsavdelningen, Mimer. pp. 34–48.
Nordvall, H. (2002) ‘Folkbildning som mothegemonisk praktik?’, Utbildning och demokrati, 11 (2), pp. 15–32.
Nordvall, H. (2008) I skärningspunkten mellan det globala och det lokala. Linköping: Linköping University. Nordvall, H. (2009) ‘Making sense of the social forum: on the local framing of fashionable global symbol’, Journal of Contemporary Ethnography 38 (4), pp. 435–464.
Ponniah, T. and Fisher, W.F. (2003). ‘Introduction: the world social forum and the reinvention of democray’, in Fisher, W.F. and Ponniah, T. (eds.), Another world is possible: popular alternatives to globalization at the world social forum. London: Zed Books. Proposition 2005/06:192. Lära, växa, förändra.
Rothstein, B. (1992) ‘Explaining Swedish corporatism: the formative moment’, Scandinavian Political Studies 15 (3), pp. 173–191.
Rubenson, K. (2006) ‘The Nordic model of lifelong learning’, Compare 36 (3), pp. 327–341. NI027 Popular Education.indd 145 01/02/2013 15:48 Popular Education, Power and Democracy 146
Ryner, M. (2002) Capitalist restructuring, globalization, and the third way: lessons from the Swedish model. London: Routledge.
Salt, B. (2000) ‘Factors enabling and constraining worker education programs’ responses to neo-liberal globalisation’, Studies in Continuing Education, 22 (1), pp. 115–144.
Scott, A. (1990) Ideology and the new social movements. London: Unwin Hyman.
Sen, J., Anand, A., Escobar, A. and Waterman, P. (2004) World social forum: challenging empires. New Delhi: Viveka.
Smith, J. (2008) Global democracy and the world social forums. Boulder: Paradigm.
Spencer, B. (1995) ‘Old and new social movements as learning sites: Greening labour unions and unionising the Greens’, Adult Education Quarterly, 46 (1), pp. 31–42.
Stockholm Social Forum (2004) Stockholm Social Forum website, http://www.socialforum.se (accessed 2 November 2012). Stubbegaard, Y. (1998) ‘Civilt samhälle och demokrati’, Statsvetenskaplig tidskrift, 101 (1), pp. 3–14.
Sunesson, S. (1989) ‘Kooptation eller motoffentlighet. Strategier för de förtrycktas organisationer’, Socialmedicinsk tidskrift, 68 (8), pp. 406– 411.
Sörbom, A. (2005) ‘Global solidaritet – är det möjligt?’, Tidsignal. Tidskrift för politik, kultur och samhällsdebatt, 3 (3), pp. 70–87.
Thorwaldsson, K.P. (2008) ‘Möjligen kan de bli goda demokrater’, Svenska Dagbladet, 17 January 2008.
Thörn, H. (2002) Globaliseringens dimensioner. Nationalstat, välfärdssamhälle, demokrati och sociala rörelser. Stockholm: Atlas.
Wennerhag, M., Holm, H., Lindgren, J., Nordvall, H. and Sörbom, A. (2006) Aktivister. Sociala forum, globala sociala rörelser och demokratins förnyelse. Stockholm: Atlas.
Зворотній зв’язок про цей дайджест, будь ласка, пишіть нам на емейл bildung.in.ua[at]gmail.com.